2а-0124/508/12 Про визнання протиправними дії Управління містобудування в частині не погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) - 20.11.2012 Прийняття

Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2012 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління містобудування, архітектури та регіонального розвитку Ялтинської міської ради про визнання дій протиправними, визнання не чинним висновку та зобов'язання виконати певні дії -відмовлено.

На зазначене судове рішення від ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Ялтинським міським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 (далі-позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління містобудування, архітектури та регіонального розвитку Ялтинської міської ради (далі- Управління містобудування) про визнати протиправними дії Управління містобудування в частині не погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0950 га у власність позивачу для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, приймаючи зауваження щодо не погодження документації із землеустрою позивачу, діяв без порушень вимог чинного законодавства, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія надає свій висновок щодо погодження або відмови в його погодженні. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів( частина восьма статті 118 Земельного кодексу України).

Згідно пункту 42 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішується питання затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що на підставі рішень Кореїзськї селищної ради Автономної Республіки Крим №587 від 20.11.2007, №1094 від 26.09.2008, №1098 від 26.09.2008, №215 від 27.12.211 позивачу наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0950 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2.

На виконання вказаних рішень позивачем виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та переданий для розгляду Комісії, який нею не погоджений.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що згідно із зауваженнями до документації Управління містобудування на території, яка проектується до відведення позивачу, передбачене розташування зони зелених насаджень. Розташування на цьому місці житлового будинку суперечитиме положенням ДБН 360-92**.

Згідно статті 39 Земельного Кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.

Слід зазначити, що рішенням Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим 4-ї сесії 5-го скликання № 58 від 26.09.2006 затверджений детальний план території центральної частини міста Ялта.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що згідно до вказаного плану на території площею 0,0950 га за адресою: АДРЕСА_2 розташування житлового будинку не передбачене. На вказаній території передбачено розташування зелених насаджень населеного пункту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи зауваження щодо не погодження документації із землеустрою позивачу, діяв відповідно до вищезгаданих норм закону, оскільки положення Державних будівельних норм України (ДБН 360-92** Планування і забудова міських і сільських поселень) не передбачають можливість будівництва на території, яка є зоною зелених насаджень населеного пункту.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність раніше існуючих погоджень органу містобудування місця розташування запитуваної позивачем земельної ділянки, оскільки вони суперечать встановленим судом обставинам.

Судом першої інстанції дано вірну оцінку письмовим доказам, які є в матеріалах справи та поясненням сторін.

Оцінюючи дії Головного управління містобудування, архітектури та регіонального розвитку Ялтинської міської ради щодо непогодження документації із землеустрою позивачу, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Отже, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією (254к/96-ВР) та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач, приймаючи зауваження щодо не погодження документації із землеустрою позивачу, діяв без порушень вимог чинного законодавства, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2012 у справі № 2а-0124/508/12 залишити без змін.

ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.