Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів: Суржка А.В., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Сингаївської А.О.,

розглянула у судовому засіданні 9 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Кіровоградської області із внесеними доповненнями на вирок Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 15 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 7 червня 2011 року.

Вироком Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 15 березня 2011 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік, за ч. 1 ст. 135 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням ОСОБА_1 призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 3роки та покладанням на нього обовязків, передбачених п. п. 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

Позовні вимоги задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10.000 грн. в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди, на користь ОСОБА_3 стягнуто 3.000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Також, вироком суду вирішені питання щодо речових доказів та судових витрат.

За обставин встановлених судом і детально наведених у вироку суду, ОСОБА_1 12 квітня 2008 року приблизно о 20 годині 45 хвилин, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Олександрівка-Новомиргород, на відрізку дороги, розташованому в Олександрівському районі Кіровоградської області, зі сторони с. Гайове у напрямку смт. Олександрівка, не доїжджаючи 500 м до повороту на с.Веселе, порушив правила безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу, не дотримався виконання п. п. 2.3(б), 12.2, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , внаслідок чого допустив зіткнення з мотоциклом «Ява-350», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який рухався в попутному напрямку попереду автомобіля з працюючим габаритним освітленням мотоцикла. В результаті ДТП водій мотоцикла ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 79 від 27 травня 2008 року є тяжкими, як небезпечні для життя в момент заподіяння, а пасажирка ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 69 від 14 травня 2008 року відносяться до категорії легких, що спричинили короткочасний розлад здоровя.

Поряд з цим, ОСОБА_1 після скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в порушення пункту 2.10 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , на автомобілі ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_3, залишив місце пригоди, не вжив можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не викликав карету швидкої допомоги, не відправив та не відвіз потерпілих до лікувального закладу, залишив їх у темну пору доби на проїзній частині дороги з отриманими тілесними пошкодженнями у небезпечному для життя стані, позбавлених вжити заходів до самозбереження.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 7 червня 2011року вирок щодо засудженого ОСОБА_4 в частині вирішення цивільного позову змінений, збільшена сума моральної шкоди, стягнутої із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30000 грн. моральної шкоди, на користь ОСОБА_3 10000 грн. моральної шкоди.

У решті вирок суду залишений без змін.

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор порушує питання про скасування вироку суду першої інтонації та ухвали апеляційного суду у звязку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок мякості та невірним застосуванням кримінального закону. Зазначає, що судом належним чином не враховані обставини скоєних злочинів, їх суспільну небезпеку та тяжкість наслідків. Також, судом невірно визначено, як помякшуючу обставину, щире каяття засудженого, оскільки він протягом досудового та судового слідства винним себе у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України не визнав, а тому призначене покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає тяжкості скоєного злочину. Крім того, перекваліфікація дій засудженого з ч. 3 ст. 135 КК України на ч. 1 ст. 135 КК України суперечить зібраним по справі доказам, зокрема поясненням потерпілих. Також, апеляційним судом не було застосовано ст. 49 КК України в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК України та кримінальна справа в цій частині не закрита за спливом строків давності. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 в даній кримінальній справі не підлягав розгляду так як їй були спричинені легкі тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Сингаївської А.О., яка підтримала доводи касаційної скарги з доповненнями частково і просила вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінити. Судові рішення в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у звязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, та виключити із судових рішень призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України, а в частині вирішення цивільного позову по відшкодуванню моральної шкоди потерпілій ОСОБА_3 судові рішення скасувати і направити справу в цій частині для вирішення позовних вимог потерпілої в порядку цивільного судочинства, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора із внесеними доповненнями підлягає задоволенню частково.

Як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції, за встановлених фактичних обставин справи, дійшов вірного висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Правильність цього висновку і кваліфікація дій засудженого у цій частині в касаційному порядку не оскаржуються.

Щодо доводів касаційної скарги прокурора про невірну перекваліфікацію дій засудженого з ч. 3 ст. 135 КК України на ч. 1 ст. 135 КК України, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Так, перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність причинного звязку між залишенням потерпілих у небезпеці та тяжкими наслідками, що настали.

Суд першої інстанції вірно вказав у вироку, що отримання потерпілим ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень відбулося в результаті порушення ОСОБА_1 п. п. 2.3(б), 12.2, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , які кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, пославшись при цьому на висновок судово-медичного експерта № 79 від 27 травня 2008 року (т. 1 а. с. 83-86), висновок № 1575/18 додаткової судової автотехнічної експертизи по дослідженню обставин зіткнення автомобіля ВАЗ-2107 з мотоциклом ЯВА-350 по матеріалам кримінальної справи складеного 27 квітня 2010 року (т. 1 а. с. 164-167) та висновок № 42, 1812/18 комісійної судової автотехнічної експертизи по дослідженню обставин зіткнення автомобіля ВАЗ-2107 з мотоциклом ЯВА-350 по матеріалам кримінальної справи складеного 28травня 2010 року. (т.1 а. с. 164-167, 172-175).

Також колегія судів не може погодитися з доводами касаційної скарги прокурора про мякість призначеного покарання ОСОБА_1 і зазначає наступне.

Згідно вимог ст. ст. 50, 65, 75 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що помякшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідне й достатнє для виправлення винної особи, а також запобігання вчиненню злочинів як нею, так і іншими особами. Звільнення особи від відбування покарання з випробуванням можливе, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції, як видно з вироку, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, скоїв злочин вперше, відшкодував завдану матеріальну шкоду, у звязку з чим потерпілі просили не позбавляти його волі, має постійне місце проживання, по місцю проживання та колишньої роботи характеризується позитивно. До обставин, що помякшують покарання судом віднесено щире каяття засудженого у скоєному злочині. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства, звільнивши ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк. З даним висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Апеляційний суд встановив, що покарання ОСОБА_1 місцевим судом призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу засудженого, обставин, що помякшують покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин. ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся у скоєному, повністю відшкодував матеріальну шкоду.

Заявлені по справі цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 по відшкодуванню моральної шкоди судовими рішеннями розглянуті правильно і з таким вирішенням цивільних позовів погодився засуджений ОСОБА_1 З огляду на це, доводи прокурора в доповненнях до касаційної скарги, що ОСОБА_3, як особа, що отримала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоровя, не може бути потерпілою по даній кримінальній справі, а тому судові рішення в частині відшкодування ОСОБА_3 моральної шкоди необхідно скасувати для розгляду заявленого цивільного позову в порядку цивільного судочинства, не заслуговують на увагу.

Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги прокурора про не застосування апеляційним судом вимог ст. 49 КК України і необхідність звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давності за ч. 1 ст. 135 КК України та закриття кримінальної справи в цій частині. Зазначені обставини залишив поза увагою суд апеляційної інстанції.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі.

Згідно ч. 2 ст. 12 КК України, злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше більш мяке покарання.

Законодавцем за ч. 1 ст. 135 КК України передбачене покарання у виді обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк.

На час розгляду кримінальної справи в апеляційному суді 7 червня 2011 року і набрання вироком законної сили, минуло з дня вчинення злочину 12 квітня 2008 року більше трьох років, а тому, з огляду на це і відповідно до вимог ст. 49 КК України та ст. 7-1, ч. 2 ст. 11-1 КПК України апеляційний суд, приймаючи рішення 7 червня 2011 року, повинен був зясувати думку ОСОБА_1 щодо закриття справи у звязку із закінченням строків давності за ч. 1 ст. 135 КК України і, у разі його згоди, звільнити від кримінальної відповідальності й закрити справу, а при незгоді звільнити його від призначеного за цією статтею покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, але він цього не зробив, чим порушив закон.

Відповідно до вимог ст. 400-1 КПК України, касаційний суд, встановивши обставини, передбачені статтями 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 цього Кодексу (1003-05) , скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.

В порядку ст. 395 КПК України, із мотивувальної частини вироку суду підлягає виключенню посилання на порушення ОСОБА_1 правил «експлуатації транспортного засобу», тому що із встановлених судом фактичних обставин справи такі порушення не знайшли свого підтвердження. Вироком суду встановлено лише порушення засудженим ОСОБА_1, як особою, яка керувала транспортним засобом, пункті 2.3(б), 12.2, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , що охоплюється диспозицією статті 286 ч. 1 КК України, як «порушення правил безпеки дорожнього руху» і ці порушення до експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, не відносяться.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст. ст. 394 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 15 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 7 червня 2011 року щодо ОСОБА_1 в частині його засудження за ч. 1 ст. 135 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у звязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Виключити із судових рішень призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 3роки та покладанням на нього обовязків, передбачених п. п. 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

В порядку ст. 395 КПК України із мотивувальної частини вироку суду виключити посилання на порушення ОСОБА_1 правил «експлуатації транспортного засобу».

У решті судові рішення залишити без зміни.