Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Британчука В.В.,

суддів: Щепоткіної В.В., Єлфімова О.В.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.,

розглянула 7 лютого 2012 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою Першого заступника прокурора м. Києва на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 1 лютого 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

Вказаним вироком, залишеним апеляційним судом без зміни,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, неодноразово судимого, останній раз: 12 листопада 2007 року вироком Дарницького районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки два місяці,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточне покарання визначено у виді позбавлення волі на строк п’ять років.

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, судимого 10 вересня 2010 року вироком Дарницького районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки й на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки,

засуджено за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточне покарання визначено у виді позбавлення волі на строк два роки три місяці.

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

громадянина України, несудимого,

засуджено за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням обов’язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

Ухвалено рішення про речовий доказ.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними у таких злочинах. 2 жовтня 2010 року близько 04:30, знаходячись біля зупинки громадського транспорту навпроти будинку № 11 по вул. Вербицького в м. Києві у стані алкогольного сп’яніння, ОСОБА_1 з метою викрадення чужого майна декілька разів вдарив в обличчя незнайомого йому ОСОБА_4 В цей час ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не знаючи про злочинні наміри ОСОБА_1, безпричинно, з мотивів явної неповаги до суспільства, демонструючи зневагу до встановлених у суспільстві правил поведінки, грубо порушуючи громадський порядок та виявляючи особливу зухвалість, також нанесли ОСОБА_4 численні удари руками та ногами по різних частинах тіла і пішли з місця злочину. ОСОБА_1, скориставшись тим, що потерпілий лежав на землі внаслідок застосованого до нього насильства і не чинив опору, відкрито викрав у нього майно на суму 1795 грн.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини й правильності кваліфікації дій засуджених, просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, пославшись при цьому на те, що місцевий суд під час розгляду справи не дотримав вимог ст. 299 КПК, адже засуджений ОСОБА_1 не визнав, що вчинив злочин у стані алкогольного сп’яніння, тобто оспорив фактичні обставини справи.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладенні у скарзі, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 3 ст. 299 КПК суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримав цих вимог кримінально-процесуального закону. Доводи прокурора про протилежне були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані безпідставними, про що у відповідності із ст. 377 КПК в ухвалі суду наведені відповідні аргументи.

Зі справи видно, що судом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було належно роз’яснено зміст ст. 299 КПК.

У зв’язку з їх відмовою давати показання в суді, відповідно до положень ст. 301 КПК, суд оголосив їх попередні показання, які вони дали на досудовому слідстві і, які вони підтримали у повному обсязі, без будь-яких застережень.

Тому, враховуючи, що у касаційній скарзі не оспорюється призначене засудженим покарання, правильність кваліфікації їх діянь, колегія суддів не вважає істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, яке може тягнути скасування судових рішень у справі, проведення судом розгляду справи за скороченою процедурою при тому, що засуджений ОСОБА_1 заперечив вживання алкогольних напоїв перед вчинення злочину.

Отже, касаційна скарга прокурора не може бути задоволена.

Керуючись статтями 395, 396 КПК, колегія суддів

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 1 лютого 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.