5-146к12 Про умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони - 07.02.2012 Прийняття

розглянула 7 лютого 2012 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2011 року.

Вказаним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, несудимого в силу ст. 89 КК,

засуджено за ст. 118 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди на користь: ОСОБА_1, — відповідно 7269,49 грн та 50 000 грн; ОСОБА_2 — 8400 грн та 80 000 грн.

Ухвалено рішення про речові докази та судові витрати.

ОСОБА_4 визнано винним в умисному вбивстві ОСОБА_5 при перевищенні меж необхідної оборони шляхом нанесення удару ножем у грудну клітину потерпілого зліва, якого він завдав 1 травня 2008 року близько 22:10 на порозі своєї квартири АДРЕСА_1 у відповідь на неправомірні дії нетверезого потерпілого, вчинені ним явно з хуліганських спонукань.

У касаційній скарзі прокурор, оспорюючи фактичні обставини справи, встановлені судом, правильність кваліфікації діяння засудженого, просив вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. При цьому доводи прокурора звелися до того, що висновки суду про вчинення ОСОБА_4 умисного вбивства ОСОБА_5 при перевищенні меж необхідної оборони, кваліфікація діяння за ст. 118 КК не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать наявним у справі доказам. На думку прокурора, діяння засудженого належало кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК з призначенням відповідного покарання, про що просив прокурор в апеляції на вирок суду першої інстанції.

На тих саме доводах ґрунтується і касаційна скарга потерпілих.

У касаційній скарзі захисник просив скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальну справу на підставі ст. 36 КК, стверджуючи, що встановлені у справі обставини свідчать про перебування ОСОБА_4 у стані необхідної оборони стосовно дій потерпілого ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, пояснення прокурора, який не підтримав касаційних скарг і просив у порядку ст. 395 КПК звільнити ОСОБА_4 від покарання на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності, пояснення потерпілих, які підтримали свою та прокурорську скарги і заперечували проти задоволення касаційної скарги захисника, пояснення захисника, який підтримав свою касаційну скаргу і заперечував проти інших, та засудженого, який дав такі ж пояснення, що й захисник, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційні скарги прокурора і потерпілих підлягають задоволенню, а скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Вирок апеляційного суду за результатами розгляду апеляцій має відповідати вимогам статей 332—335 КПК (1001-05) . Зокрема, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину, форми вини і мотивів злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази, а також мотиви зміни обвинувачення.

Зазначені вимоги кримінально-процесуального закону не були дотримані апеляційним судом при розгляді справи та постановленні вироку щодо ОСОБА_4, що завадило суду постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Погоджуючись із перекваліфікацією діяння ОСОБА_4 із ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК, яку зробив суд першої інстанції, апеляційний суд не дав належної оцінки наявним доказам.

Як убачається з вироку апеляційного суду, фактично його висновки побудовані виключно на показаннях засудженого ОСОБА_4 При чому суд визнав достовірною саме ту частину показань засудженого, яка підходила під кваліфікацію його дій за ст. 118 КК.

Між тим, як правильно зазначив прокурор у касаційній скарзі, показання засудженого протягом досудового і судового слідства стосовно його власних дій і дій потерпілого та свідків містять істотні суперечності. Зокрема, ОСОБА_4 фактично заперечував нанесення удару ножем потерпілому, заявляв, що свідки також застосовували до нього насильство (т. 2, а. с. 66—67, т. 3, а. с. 73).

Проте апеляційний суд у цій частині визнав показання засудженого недостовірними.

Навіть даючи показання в апеляційному суді, ОСОБА_4 зазначав не такі обставини, як установив апеляційний суд у вироку, а саме: після того, як він ударив потерпілого ОСОБА_5 по голові палкою, той з ОСОБА_6 вибив її у засудженого з рук і став відходити, але з коридору на вулицю не вийшов. ОСОБА_4 схопив ніж із полиці і, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 били його, він вдарив ножем останнього. Після цього ОСОБА_6 продовжував наносити йому удари (т. 3, а. с. 73).

У свою чергу свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 давали послідовні показання і не приховували того, що ініціатором конфлікту був потерпілий ОСОБА_5, але стверджували, що потерпілий не нападав на ОСОБА_4, вони обопільно лаялися, після чого побилися на порозі помешкання ОСОБА_4 Потім ОСОБА_5 із ОСОБА_6 пішли звідти. Однак ОСОБА_4 почав вигукувати погрози з лайкою, кричав, що заріже і вб’є ОСОБА_5, після чого останній вирвався від ОСОБА_6 і пішов до ОСОБА_4 знову. ОСОБА_6 зазначав, що випередив ОСОБА_5 і побачив, як ОСОБА_4 пішов у будинок та побіг коридором. Тоді ОСОБА_6 почав повертатися, але, почувши ззаду кроки, повернувся і побачив ОСОБА_4 з ножем у руках. Він намагався заспокоїти останнього, але ОСОБА_4 йому сказав: "ОСОБА_6, уйди, я его зарежу". При цьому ОСОБА_6 стояв в отворі дверей, ОСОБА_4 — перед ним, а ОСОБА_5 — за ним, і вони обидва намагалися відштовхнути ОСОБА_6

Відкидаючи показання свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проти ОСОБА_4 з тих мотивів, що один є родичем, а інший — знайомим потерпілого ОСОБА_5, апеляційний суд не навів переконливих доводів необ’єктивності їх показань, а самі лише родинні стосунки і знайомство ще не свідчать про необ’єктивність.

До того ж сам апеляційний суд визнав, що нанесення удару ножем відбулося на порозі помешкання засудженого, а це співпадає не з показаннями ОСОБА_4, а з показаннями згаданих свідків та з іншими доказами у справі, на які є посилання у вироку.

Належна оцінка наявних доказів, особливо усіх показань ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7, у сукупності має істотне значення для правильного з’ясування фактичних обставин та кваліфікації діяння засудженого.

Вирок не повинен містити суперечності. Однак апеляційний суд порушив цю вимогу кримінально-процесуального закону.

Так, у формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним (т. 3, а. с. 93), апеляційний суд зазначив, що завдання ОСОБА_4 ОСОБА_5 смертельного удару ножем відбулося у квартирі засудженого. Проте в іншій частині вироку суд вважав установленим, що це відбулося на порозі квартири (т. 3, а. с. 99) і відкинув показання засудженого про знаходження потерпілого в момент отримання удару ножем у квартирі.

Крім того, суд вийшов за межі пред’явленого обвинувачення, адже незаконно кваліфікував дії загиблого ОСОБА_5 стосовно ОСОБА_4 як явно хуліганські.

Таким чином, на думку колегії суддів, у вироку апеляційного суду не наведено переконливих доводів про перебування ОСОБА_4 у стані оборони, коли він наносив ОСОБА_5 удар ножем, а тому висновок про правильність кваліфікації діяння засудженого за ст. 118 КК є передчасним.

Неправильне застосування кримінального закону при кваліфікації дій засудженого вплинуло і на правильність призначеного покарання, оскільки прокурор в апеляції на вирок суду першої інстанції ставив це питання також.