5-3975км11 Про надання посадовою особою суб'єкта господарської діяльності органам державної влади завідомо неправдивої інформації з метою одержання кредиту, що потягло заподіяння шкоди у великих розмірах - 07.02.2012 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 07 лютого 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 травня 2011 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 222 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форми власності, строком на 2 роки, за ч. 2 ст. 364 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форми власності, строком на 3 роки, за ч. 2 ст. 366 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форми власності, строком на 2 роки.

Відповідно до ст. 70 КК України остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форми власності, строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обовязків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він, займаючи посаду директора державного підприємства «Агропромислова фірма «Прибережна», будучи службовою особою, з метою отримання безвідсоткової цільової позики надав до Міністерства аграрної політики України на затвердження завідомо неправдиву інформацію про заборгованість по заробітній платі, яка утворилась станом на 1квітня 2004 року і не виплачена на 1 липня 2004 року, на погашення якої повинні бути видані кошти Державного бюджету України. Згідно вказаної інформації Міністерством аграрної політики України було направлено до Міністерства праці і соціальної політики України клопотання про виділення державному підприємству «Агропромислова фірма «Прибережна» грошових коштів в розмірі 435710грн., які по платіжному дорученню б/н від 18 листопада 2004 року були перераховані на рахунок даного підприємства та витрачені на виплату заборгованості по заробітній платі працівникам підприємства.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи сума заборгованості підприємства «Агропромислова фірма «Прибережна» перед робітниками підприємства, яка виникла на 1 квітня 2004 року і не погашена станом на 1 липня 2004 року, з урахуванням суми, необхідної на оплату податків і зборів, що підлягають виплаті з виплатою заборгованості по заробітній платі, підтверджена тільки в розмірі 315600,23 грн. Вказаними діями ОСОБА_2 державі було заподіяно велику матеріальну шкоду на суму 120110 грн.

Крім того, ОСОБА_2, достовірно знаючи про умови надання безвідсоткової цільової позики, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби, в інтересах третіх осіб, дав усне розпорядження головному бухгалтеру даного підприємства ОСОБА_3 про внесення змін у список осіб, що мають заборгованість по виплаті заробітної плати, який необхідно надати для отримання позики з мотивів збільшення суми кредиту для підприємства. Після чого він підписав, скріпив печаткою і направив для погодження в Міністерство аграрної політики список осіб, які мали заборгованість по заробітній платі на момент його складання, а не на 01 квітня 2004 року. У результаті зловживання ОСОБА_2 службовим становищем і вчинення службового підроблення державі було заподіяно матеріальну шкоду у великому розмірі.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 в частині його засудження за ч. 2 ст. 222 і ч. 2 ст. 366 КК України скасовано.

На підставі ст. 49 КК України кримінальну справу в цій частині закрито у звязку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 2 ст. 364 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форми власності, строком на 3 роки.

У решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого просила судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу інкримінованих злочинів. Свої вимоги мотивувала тим, що в порушення ст. 323 КПК вирок суду першої інстанції не ґрунтується на допустимих і достовірних доказах, досудове та судове слідство проведено неповно, однобічно, з обвинувальним ухилом, не розкрито обєктивну сторону складу злочинів, за які його засуджено. Зокрема, не встановлено наявність корисливого мотиву та умислу ОСОБА_2 діяти всупереч інтересам служби, а обвинувачення в цій частині предявлено неконкретно. Також суд не обґрунтував своє рішення про задоволення цивільного позову. Крім того, захисник вказала на допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону як при досудовому слідстві, так і під час апеляційного провадження.

На касаційну скаргу захисника подано письмове заперечення прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1. та засудженого ОСОБА_2 на підтримання поданої скарги, пояснення прокурора із запереченнями проти скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в скарзі та запереченні на неї, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 обґрунтовано визнано винним і засуджено за ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 366 КК України, оскільки, будучи службовою особою, він шляхом підроблення вчинив шахрайство з фінансовими ресурсами, яке завдало державі великої матеріальної шкоди.

Суд правомірно мотивував свої висновки про винність ОСОБА_2 за цією частиною обвинувачення показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, даними, які містяться у висновку судово-економічної експертизи, документах, на підставі яких було видано безвідсоткову цільову позику.

Однак є слушними доводи захисника у касаційній скарзі про безпідставне засудження ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 364 КК України.

З обєктивної сторони злочин, передбачений ст. 364 КК України, характеризується сукупністю трьох обовязкових ознак: діянням у вигляді використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; причинним звязком між діянням та наслідками.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що він, використовуючи завідомо неправдиву інформацію про розмір заборгованості по зарплаті, вчинив шахрайство з фінансовими ресурсами. Крім того, він визнаний винним за зловживання під час вчинення вказаних дій своїм службовим становищем в інтересах третіх осіб, що спричинило державі шкоди у великому розмірі.

Разом із тим, даних про вчинення ОСОБА_2 зловживання своїм службовим становищем в інтересах третіх осіб у матеріалах справи немає.

А доводи ОСОБА_2 про те, що при складанні списків та отриманні позики він діяв виключно в інтересах служби, оскільки за рахунок отриманих коштів зміг погасити заборгованість по зарплаті, а також перерахувати до державного бюджету усі обовязкові платежі та збори, і не мав при цьому ніякого особистого чи корисливого інтересу, органами досудового слідства та судом не спростовані. Ці доводи засудженого залишилися й поза увагою апеляційного суду при розгляді апеляції.

Тому вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 364 КК України підлягають скасуванню, а справа в цій частині закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України через неправильність застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Крім того, задовольняючи цивільний позов міністерства праці і соціальної політики України, суд на порушення вимог ст.ст. 328, 334 КПК України не навів жодних мотивів задоволення цивільного позову, доказів розміру шкоди та доведеності підстав позову.

На порушення ст. 297 КПК України цивільний позов у судовому засіданні взагалі не оголошувався, ставлення до нього ОСОБА_2 не зясовувалось.

Також суд першої інстанції допустив суперечності у визначенні цивільного позивача, оскільки, розглянувши цивільний позов від Міністерства праці і соціальної політики України, стягнув кошти на користь Міністерства праці і соціального захисту населення.

Апеляційний суд, перевіряючи справу, не звернув уваги на помилки суду першої інстанції і залишив вирок в частині розвязання цивільного позову без зміни, не навівши взагалі жодного обґрунтування такого рішення.

Тому колегія суддів вважає, що вирок суду та ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову підлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства у звязку з порушенням вимог ст.ст. 297, 328, 334 КПК України.

Керуючись статтями 395- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1. в інтересах засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 травня 2011 року щодо ОСОБА_2 в частині його засудження за ч. 2 ст. 364 КК України скасувати, справу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України закрити.