Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого – судді Пойди М.Ф.,

суддів Квасневської Н.Д., Швеця В.А.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.

розглянула у судовому засіданні 2 лютого 2012 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 9 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1

Вироком Тарутинського районного суду Одеської області від 9 лютого 2011 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

- за ч. 3 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із дворічним іспитовим строком та покладено обов’язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, щодо якого вирок в касаційному порядку не оскаржується.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджений за те, що він 7 травня 2010 року у період часу з 22 год. до 22 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з ОСОБА_2, шляхом вільного доступу проник у будинок АДРЕСА_1, де тимчасово проживав ОСОБА_3, де застосував до останнього фізичну силу, викручуючи потерпілому руки та утримуючи його, а ОСОБА_2, скориставшись цим, відкрито заволодів гаманцем потерпілого з 700 грн. Після цього засуджені вийшли у двір, вилучили з гаманця 200 грн., а гаманець з рештою грошей викинули у дворі домоволодіння.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий судовий розгляд. Посилається на неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості та порушення вимог кримінально-процесуального закону. Зокрема, вважає необґрунтованим рішення суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки, судом не враховано, що при звільненні неповнолітнього слід було застосувати положення ст. 104 КК України. Крім того, вважає, що рішення про звільнення засудженого від відбування покарання не сприятиме його виправленню та попередженню нових злочинів. Також, прокурор зазначає, що суд, у порушення вимог ст. 433 КПК України не дослідив та не врахував при призначенні покарання обставини, що підлягають обов'язковому встановленню в справах про злочини неповнолітніх.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій не оспорюються у касаційній скарзі.

Покарання за ч. 3 ст. 186 КК України призначене засудженому у межах санкцій зазначеної статті, відповідає вимогам ст. 65 КК України, і законність такого рішення прокурором не заперечується.

Посилання у касаційній скарзі на необґрунтованість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, що, на думку прокурора, потягло обрання несправедливо м’якого покарання, є необґрунтованим. Так, зі змісту вироку видно, що, приймаючи рішення про застосування ст. 75 КК України, суд урахував усі обставини справи, взяв до уваги характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого. Суд врахував як обставини, що обтяжують покарання, так і пом'якшуючі його обставини, зокрема щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину у неповнолітньому віці. Свій висновок про можливість виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства суд мотивував належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 104 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75- 78 КК України цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Тому посилання прокурора на те, що суд неправильно застосував кримінальний закону, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, є необґрунтованими.

Доводи у касаційній скарзі про порушення судом вимог ст. 433 КПК України при розгляді справи за обвинуваченням неповнолітнього ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження. Так, згідно з вимогами зазначеної норми закону, при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у ст. 64 цього Кодексу, необхідно також з’ясовувати стан здоров’я та загальний розвиток неповнолітнього, характеристику особи, умови життя, виховання та інші обставини. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, під час досудового слідства такі дані щодо ОСОБА_1 були з?ясовані, а під час судового засідання судом були досліджені документи, що стосуються зазначеного питання, та встановлені відповідні дані щодо засудженого.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що впливають на правильність прийнятих у справі судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394 – 396, ч. 1 ст. 398 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 9 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.