Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Британчука В.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

розглянула 13 березня 2012 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора м. Києва на постанову Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1

Цією постановою справу щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, не судиму,

обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358, частинами 1, 3 ст. 358, ч. 1 ст. 191 КК на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» закрито.

Мотивуючи своє рішення, суд у постанові зазначив, що ОСОБА_1 не має судимості, вчинила злочини, які не відносяться до категорії тяжких або особливо тяжких відповідно до ст. 12 КК, має на утриманні дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2, та позитивно характеризується, жодних обмежень щодо застосування до неї акта амністії не існує.

У касаційній скарзі прокурор просив постанову місцевого суду скасувати і направити справу на новий судовий розгляд у звязку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки вважав, що постанову місцевого суду винесено з порушенням закону та не мотивовано, в ній відсутні висновки про доведеність вчинення ОСОБА_1 інкримінованих їй діянь, а також підстави її звільнення від кримінальної відповідальності.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не повязаних із позбавленням волі, підлягають особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності зазначеним Законом (3680-17) мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку, а також засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими.

Як убачається з матеріалів справи, особа ОСОБА_1 відповідає вимогам зазначеної норми Закону (3680-17) , адже має неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо якого вона не позбавлена батьківських прав, і вчинила злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими, до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2011 році» (3680-17) . ОСОБА_1 просила суд застосувати до неї акт амністії, для чого немає законодавчо передбаченої заборони (ст. 7 Закону).

Отже, відповідно до вимог статей 1, 6 згаданого Закону суд був зобовязаний закрити справу щодо ОСОБА_1 у звязку з актом амністії.

Доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що суд не вирішив питання про склад злочину та винність особи у його учиненні, є необґрунтованими, оскільки у постанові є посилання на злочини, в яких обвинувачено ОСОБА_1, і наведено їх юридичну кваліфікацію, а також зазначено, що закриття справи відбувається за нереабілітуючими підставами: обвинуваченій це було розяснено і вона все зрозуміла.

Крім того, колегія суддів не може не відзначити, що прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не заперечував проти застосування щодо ОСОБА_1 акта амністії та звільнення підсудної від кримінальної відповідальності (т. 3, а. с. 196).

У свою чергу прокурор у касаційній скарзі також не заперечив обґрунтованості притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності і правильності кваліфікації слідчим її злочинних дій.

Незгода прокурора з обґрунтуванням прийнятого судом рішення при тому, що воно є по суті правильним, не може бути підставою в цьому випадку для його скасування.

Отже, суд не допустив істотних порушень кримінального та кримінально-процесуального закону під час закриття справи стосовно ОСОБА_1 за актом амністії.

Тому касаційну скаргу прокурора не може бути задоволено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК, колегія суддів

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.