Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Марчук Н.О., Матієк Т.В.,

з участю прокурора Шевченко О.О.

розглянула в судовому засіданні 13 березня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 30 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 23 вересня 2011 року.

Вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 30 червня 2011 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05.05.2009 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту строком на 5 місяців,

- за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві власності;

- за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві власності.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше судимого вироком судової колегії в кримінальних справах Волинського обласного суду від 26.06.2001 року за ст. ст. 69, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 81, ст. 208, ч. 1 ст. 222 КК України, на підставі ст. 42 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років,

- за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві власності;

- за ч. 1 ст. 396 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві власності.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23 вересня 2011 року вказаний вирок суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у скоєнні злочинів за такими обставинами.

16 квітня 2010 року приблизно о 23 год. 50 хв. ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного спяніння, знаходячись в підїзді АДРЕСА_1, в ході словесного конфлікту, що раптово виник під час випадкової зустрічі з раніше незнайомим йому гр. ОСОБА_3, наніс йому декілька ударів в різні частини тіла розкладним ножем, спричинивши умисні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення.

17 квітня 2010 року приблизно о 00 год. 30 хв., ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, достовірно знаючи, що підсудний ОСОБА_1 16 квітня 2010 року умисно скоїв злочин відносно ОСОБА_3, з метою приховування слідів злочину, допоміг ОСОБА_1 позбутися пневматичної гвинтівки потерпілого марки «Кросман» з двома лазерними прицілами, яку останній підібрав на місці злочину, а будучи 18 квітня 2010 року опитаним у кримінальній справі по даному факту, умисно не повідомив працівникам міліції про особу, яка вчинила тяжкий злочин.

Крім цього, 02 травня 2010 року, приблизно о 02.00 годині, ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2, знаходячись на території Нововолинського електромеханічного коледжу, що по вулиці Гагаріна, 17 в м. Нововолинську, напали на раніше незнайомого ОСОБА_4, і діючи узгоджено між собою, застосовуючи фізичне насильство, небезпечне для життя і здоровя потерпілого, відкрито викрали його майно на загальну суму 934 грн.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, внаслідок мякості, просить скасувати судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд. Своє прохання обґрунтовує тим, що суд при призначенні покарання не врахував тяжкість злочинів та дані про особу засуджених, які раніше судимі, вину не визнали, вчинили злочини у стані алкогольного спяніння. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 121 КК України та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 396 КК України відповідає фактичним обставинам справи й обґрунтований сукупністю досліджених у судовому засіданні та наведених у вироку доказів, і прокурор у касаційній скарзі його не оспорює.

Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 121 КК України та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 396 КК України кваліфіковані вірно.

Доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного засудженим покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та даним про особи засуджених внаслідок мякості, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 покарання, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, які згідно зі ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, обставини скоєння злочинів, дані про особи засуджених, які раніше судимі, не працювали. У якості обставин, які обтяжують покарання, суд визнав скоєння злочину у стані алкогольного спяніння, рецидив злочинів. Судом також врахована думка потерпілого ОСОБА_4, який просив не призначати засудженим суворе покарання.

Доводи прокурора про необхідність скасування судових рішень у звязку з мякістю призначеного покарання засудженим, оскільки вони вини не визнали та не розкаялись, не підлягають задоволенню, оскільки позиція захисту осіб від предявленого обвинувачення, не може враховуватись при призначенні покарання.

Посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, не знайшли свого підтвердження. Як убачається з ухвали, апеляційний суд, розглянувши апеляційні скарги прокурора, потерпілого, засуджених та захисника, навів мотиви на спростування доводів скарг та належно мотивував своє рішення.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень не встановлено.

З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 30 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 23 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.