Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

секретар судового засідання: Корінець Ю.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Попчук Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суд м. Києва від 13 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови,-

У серпні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_4.) звернувся до суду із позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (надалі - відповідач, Інспекція), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача № 308/13 від 29 липня 2013 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою позивача визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого абз.3 пункту 6 частини другої статті 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" та накладено штраф у розмірі 51615 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Під час судового засідання протокольною ухвалою було задоволено клопотання представника Інспекції та замінено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

Заслухавши доповідь судді, представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 липня 2013 року відповідачем проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ФОП ОСОБА_4

18 липня 2013 року за результатами перевірки складено акт відповідно до якого під час перевірки встановлено, що позивач експлуатує частину самостійно реконструйованого приміщення площею 145,3 кв. м. на території ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс" під пральню та хімчистку без прийняття в експлуатацію, чим порушує вимоги, визначені частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

18 липня 2013 року Інспекцією винесено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та складено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, яким заборонено експлуатацію вищевказаного об'єкта.

На підставі акта перевірки, припису та протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності Інспекцією прийнято постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 29 липня 2013 року № 308/13, якою позивача визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого абз. 3 пункту 6 статті 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" та накладено штраф в сумі 51615 грн.

Не погоджуючись з даними рішенням Інспекції, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що позивача було безпідставно притягнуто до відповідальності, оскільки ФОП ОСОБА_4 не є суб'єктом містобудування - він не є замовником будівництва або тим, що виконує функції замовника і підрядника одночасно.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з даним висновком погоджується з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України від 14 жовтня 1994 року N 208/94-ВР "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (в редакції від 20 листопада 2012 року, що була чинна на момент виникнення спірних відносин; надалі - Закон N 208/94-ВР (208/94-ВР) ) передбачено, що правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Вчинення суб'єктами містобудування правопорушень у сфері містобудівної діяльності тягне за собою відповідальність, передбачену цим та іншими законами України.

Згідно з абз. 3 пунктом 6 частини другої статті 2 Закону N 208/94-ВР, суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору № 5728/02-27 від 18 березня 2013 року "Про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належать до державної власності № 5728 від 31 грудня 2010" позивач є орендарем приміщення хімчистки, яке перевірялось Інспекцією, а орендодавцем виступає ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс", яке уповноважене власником на управління державним майном.

Відповідно до пункту 2.1. вищезазначеного договору власником переданого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Отже, ФОП ОСОБА_4 не є власником, а лише орендарем даної будівлі.

Також з матеріалів справи вбачається, що Інспекцією під час здійснення перевірки не було встановлено часу фактичного проведення будівельних робіт щодо реконструкції допоміжних приміщень та особу замовника даних будівельних робіт.

Отже, не встановивши, що позивач є особою, яка виступала замовником даних будівельних робіт, Інспекція не мала правових підстав для притягнення його до відповідальнсоті, передбаченої абз. 3 пунктом 6 частини другої статті 2 Закону N 208/94-ВР.

Таким чином, колегія суддів, керуючись частиною першою статті 224 КАС України, приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року - без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.