Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Колесниченка В. М., Мороза М. А., при секретарі за участю прокурора Краснощок О. В., Вергізової Л. А. розглянула в судовому засіданні 20 серпня 2015 року в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270010001523, за касаційною скаргою засудженого на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 03 березня 2015 щодо ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, який судимостей не мав.

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 грудня 2014 року, залишеним без зміни оскаржуваною ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 03 березня 2015 року, ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді арешту тривалістю 5 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі п. "в" ст. 1 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1185-VII "Про амністію у 2014 році" ОСОБА_6 від відбування призначеного основного та додаткового покарання звільнено.

Також цим вироком цивільний позов ОСОБА_7 задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь останньої 10 513,44 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Згідно із судовими рішеннями ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 09 квітня 2014 року приблизно о 10.25 год., керуючи автомобілем марки "Volkwagen Passat", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись у м. Чернігові по вул. Кленовій у напрямку від вул. Шевченка до міського кладовища "Яцево", біля будинку № 25 проявив неуважність та під час виникнення небезпеки для руху не зменшив негайно швидкість і не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу ОСОБА_7, яка переходила проїжджу частину, унаслідок чого скоїв наїзд на останню.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції, вказуючи на істотні порушення кримінального процесуального закону в частині вирішення цивільного позову.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка вважала оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які було підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення.

Проте, як видно з матеріалів провадження, вирішуючи заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов, суди проігнорували кілька положень процесуального та матеріального законів, що мали визначальне значення для правильного вирішення заявленого позову, через що їх рішення в цій частині не можна вважати законним й обґрунтованим.

У ході судових розглядів було встановлено, що у результаті порушення Правил дорожнього руху України ОСОБА_6 здійснив наїзд на ОСОБА_7, унаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження та пізніше пред'явила до винного цивільний позов про відшкодування їй матеріальної та моральної шкоди.

Як передбачено ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

До того ж, ч. 5 зазначеної норми процесуального закону встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При цьому ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і для захисту майнових інтересів страхувальників.

У п. 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01 березня 2013 року № 4 (v0004740-13) роз'яснено, що відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 ст. 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Згідно зі ст. 3 Закону та ст. 1194 ЦК України питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого ст. 33 Закону обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у виді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого ст. 33 Закону обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

Отже, закон визначає механізм страхового відшкодування та передбачає одночасну участь у справі, де є страхування цивільно-правової відповідальності, і фізичної особи, і страховика, оскільки відшкодування шкоди здійснюється за рахунок страховика в межах встановлених лімітів.

Однак на зазначені положення закону суди уваги не звернули, не врахували, що цивільно-правова відповідальність цивільного відповідача ОСОБА_6 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована. Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів останній у встановленому порядку звернувся із заявою про настання страхового випадку, а після пред'явлення до нього цивільного позову відмовився його відшкодовувати.

При цьому ОСОБА_6 серед причин відмови відшкодування завданої потерпілій шкоди також називав і звернення з позовом до неналежного відповідача.

Однак наведеним обставинам суд не надав належної уваги, унаслідок чого порушив зазначені положення матеріального та процесуального законів, які встановлюють порядок і процедуру розгляду та вирішення цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

На ці ж порушення у своїй апеляційній скарзі звертав увагу суду і захисник засудженого, проте суд апеляційної інстанції належним чином не проаналізував положення закону та обставини кримінального провадження в частині вирішення цивільного позову, у результаті чого дійшов передчасного висновку про те, що позивачем обрано належний спосіб захисту шляхом відшкодування завданої йому шкоди саме з винної особи та про правильне вирішення цивільного позову.

Унаслідок наведеного апеляційний суд не усунув порушення закону, допущені судом першої інстанції.

Крім того, за ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необгрунтованою.

Однак апеляційний суд усупереч цій вимозі, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, не надав вичерпної відповіді, з яких підстав, передбачених процесуальним чи матеріальним законами, він визнав наведені в цій апеляції доводи такими, що не заслуговують на увагу, фактично не проаналізував доводів щодо неправильного вирішення цивільного позову, обмежившись загальними фразами щодо обґрунтованості та законності вимог потерпілої про відшкодування завданої їй шкоди.

Наведені порушення закону є істотними, через що судові рішення щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову належить скасувати з призначенням нового судового розгляду в зазначеній частині в порядку цивільного судочинства, за результатами якого слід ухвалити законне, вмотивоване судове рішення з дотриманням усіх вимог матеріального та процесуального законів України, а також з урахуванням наведеного у цій ухвалі.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 03 березня 2015 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову скасувати та призначити у цій частині новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства у суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.