Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Щепоткіної В.В., суддів Сахна Р.І., Шибко Л.В.,за участю прокурора Пересунька С.В., захисника ОСОБА_5, заявника ОСОБА_6,розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 квітня 2012 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року.

ОСОБА_6 звернувся до суду із скаргою в якій просив визнати неправомірність дій та бездіяльність Генеральної прокуратури України в межах проведення окремих процесуальних дій в кримінальному процесі в стадії досудового слідства та зобов'язання усунути допущені порушення закону, прав та його законних інтересів у спосіб повного, всебічного та об'єктивного розгляду його заяви в порядку ст. 97 КПК України з якою він 25 квітня 2011 року звернувся до Генеральної прокуратури України та ставив питання про порушення кримінальної справи відносно судді Восколович В.І. за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2011 року скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неприйняття рішення в порядку ст. 97 КПК України залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі, ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень з направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому, заявник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили матеріали справи та доводи його скарги про те, що за його заявою прокурор повинен був прийняти рішення саме в порядку ст. 97 КПК України. Крім того, посилається на те, що суди, в порушення норм КПК України (1001-05) , розглядали скарги без його участі.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, заявника та його захисника, на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження за скаргою та обговоривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-11) положення статті 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями частини 2 ст. 55 Конституції України, частини 3 статті 110, частини 5 статті 234, частини 2 статті 236 КПК України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.

Аналіз норм КПК України (1001-05) дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та повинні містити достовірні відомості, що вказують на об'єктивні ознаки злочину або підготовки до нього.

Таким чином, предметом оскарження в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України.

Як вбачається з постанови місцевого суду, залишаючи скаргу ОСОБА_6 без задоволення судом правильно вказано на те, що у відповідності до положень ст. 97 КПК України прокурор зобов'язаний приймати до розгляду заяви і повідомлення про вчинені злочини, за результатами розгляду яких повинен порушити справу, відмовити в її порушенні або ж направити їх за належністю.

Разом з тим, заява ОСОБА_6, яка надійшла до Генеральної прокуратури України, за своїм змістом не є заявою про вчинення злочину, оскільки не містить даних про наявність в діях особи ознак будь-якого злочину, а тому не підлягала вирішенню в порядку ст. 97 КПК України. Фактично у ній скаржник висловлював незгоду з процесуальним рішенням судді Апеляційного суду Черкаської області по прийняттю ним постанови від 1 червня 2000 року під час розгляду питання про зміну заявнику покарання у виді смертної кари на довічне позбавлення волі.

Підставами ж для порушення кримінальної справи згідно положень ст. 94 КПК України є наявність достатніх даних, які вказують на ознаки злочину. Отже, вказані у заяві заявника обставини не могли бути приводом для проведення перевірки в порядку кримінально-процесуального провадження, а тому за результатами розгляду заяв ОСОБА_6 Генеральною прокуратурою України провадження за його скаргами, щодо обґрунтованості зміни призначеного покарання, в органах прокуратури припинено, про що останнього повідомлено листом від 26.04.2010 року за № 09/1-7383-97.

Таким чином, заява ОСОБА_6 про вчинення злочину суддею Восколович В.І. є по суті поза процесуальним способом оспорювання рішення суду про зміну заявнику покарання у виді смертної кари на довічне позбавлення волі, яке набуло чинності.

Отже, місцевий суд правильно прийшов до висновку про дотримання вимог закону з боку посадових осіб Генеральної прокуратури України при розгляді заяви ОСОБА_6 та залишив його скаргу без задоволення.

Апеляційний суд, при розгляді апеляції ОСОБА_6, відповідно до вимог статті 377 КПК України, постанову суду першої інстанції перевірив в межах апеляції і, залишаючи апеляцію останнього без задоволення, в ухвалі зазначив підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Що стосується доводів засудженого ОСОБА_6 щодо порушення його права на участь у судових засіданнях під час розгляду його скарги, то вони не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки участь заявника при розгляді скарг на дії, бездіяльність органів досудового слідства, є необов'язковою. Враховуючи викладене та з урахуванням того, що ОСОБА_6, перебував у місцях позбавлення волі, судами правильно визнано за можливе розглянути його скаргу у його відсутність.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали безумовні підстави для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року за скаргою ОСОБА_6 на бездіяльність Генеральної прокуратури України залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_6 - без задоволення.