Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С.С.,

суддів: Дембовського С.Г., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Пересунька С.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 квітня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року, залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року, залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1, на бездіяльність Генерального прокурора України.

Судові рішення мотивовані тим, що заява ОСОБА_1, адресована Генеральній прокуратурі України про незаконну на його думку діяльність депутатів Верховної Ради України під час голосування при прийнятті закону з приводу пенсійної реформи не містить даних про наявність в діях певних осіб ознак будь-якого злочину, а тому не підлягала вирішенню в порядку ст. 97 КПК.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд вказуючи на істотне порушення норм кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Аналіз норм розділу другого глави 8 КПК України (1001-05) дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувшись 22 серпня 2011року до Генеральної прокуратури України з заявою, яку він визначив як повідомлення про вчинений злочин, фактично виклав в ній свою незгоду з порядком проведення голосування депутатами Верховної Ради України та прийнятим ним рішенням за результатами розгляду законодавства з приводу пенсійної реформи. Тому висновок суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1, за своїм змістом не є заявою про вчинення злочину, оскільки не містить даних про наявність в діях певної особи будь-якого злочину, а тому не підлягала вирішенню в порядку ст. 97 КПК України є законним та обґрунтованим.

Під час розгляду справи в апеляційному суді колегією суддів належним чином були оцінені доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційний скарзі, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Зважаючи на вищенаведене, істотних порушень кримінально-процесуального колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів,-

постанову Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року якою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генерального прокурора України залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.