Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф., суддів Кульбаби В.М., Швеця В.А.,за участю прокурора Шевченко О.О., розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 квітня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою з доповненнями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 7 вересня 2011 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1

не судимого

засуджено ч.1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження

волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_5 покладено обов'язки:

- повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи та навчання;

- не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції.

Вирішено питання судових витрат та речових доказів.

В апеляційному порядку зазначений вирок суду не переглядався.

Згідно з вироком суду, 26 квітня 2011 року біля 3 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_5 керував мотоциклом марки "ИЖ ЮПИТЕР- 5К" з боковим причепом, в темну пору доби без ввімкнених зовнішніх світлових приладів, та рухаючись по автодорозі сполученням м. Нововолинськ - с. Поромів в районі повороту на с. Лежниця допустив неуважність, не вибрав безпечної швидкості руху, не справився з керуванням, виїхав на праве узбіччя дороги де вчинив наїзд на пішоходів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

При цьому ОСОБА_5 порушив п. 1.10, 2.3 а), б); п. 2.9; а),б); п.12.1; 12.2, 12.3, 19.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) . В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

В касаційній скарзі з доповненнями прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону в зв'язку з

неконкретністю обвинувачення, неправильне застосування кримінального закону в зв'язку з невідповідністю покладеного судом на засудженого обов'язку вимогам п.2 ч.1 ст. 76 КК України; вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого; стверджує про відсутність мотивації кваліфікації дій засудженого; вказує про помилковість висновків суду при непризначенні додаткового покарання; просить скасувати судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційну скаргу з доповненнями, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги з доповненнями та заперечення до неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, висновки суду щодо вини засудженого у вчиненні злочинів відповідають фактичним обставинам справи, визнаним судом доведеними, ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених доказів.

Доводи касаційної скарги прокурора про неконкретність обвинувачення, не є слушними. Так, у мотивувальній частині вироку суд зазначив порушення Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , в результаті яких засуджений допустив наїзд на потерпілих, та вказав, які в результаті цього наступили наслідки.

Відсутність у вироку дослівного розкриття змісту порушених пунктів Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, яке тягне за собою скасування вироку.

Викладені у касаційній скарзі доводи прокурора про те, що суд, приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, не дотримався всіх вимог закону, неправильно застосував ст. 75 КК України, не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу засудженого, а також обставини, які обтяжують покарання, є необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Ці вимоги закону суд апеляційної інстанції виконав і обґрунтував у мотивувальній частині ухвали свій висновок про можливість виправлення засудженого ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства належним чином, правильно застосувавши кримінальний закон - ст. 75 КК України.

Так, суд послався на обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_5: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, вказав про те, що злочин є невеликої тяжкості, вчинений з необережності, врахував обтяжуючу обставину, а також те, що ОСОБА_5 отримав значні тілесні ушкодження, що підтверджується долученими засудженим до заперечення на касаційну скаргу документами, тобто належним чином оцінив та врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину та дані про його особу.

Безпідставними є доводи касаційної скарги прокурора про безмотивність незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки по справі встановлено, що ОСОБА_5 таких прав не мав, що кореспондується з роз'ясненнями, викладеними в абз.3 п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 (v0014700-05) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

Разом з тим слушними є доводи, викладені у доповненнях до касаційної скарги про невідповідність покладеного судом на засудженого обов'язку вимогам п.2 ч.1 ст. 76 КК України, оскільки слід покласти на ОСОБА_5 обов'язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, що є підставою зміни вироку в цій частині.

За таких обставин вирок суду слід змінити в резолютивній частині щодо обов'язку ОСОБА_5 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, а касаційну скаргу - задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу з доповненнями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - задовольнити частково.

Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 7

вересня 2011 року щодо ОСОБА_5 - змінити:

Зобов'язати ОСОБА_5 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

В решті цей вирок - залишити без зміни.

З оригіналом згідно:

Суддя: М.Ф. Пойда