Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Щепоткіної В.В.,суддів Романець Л.А., Шибко Л.В.,за участю прокурора Саленка І.В., засудженого ОСОБА_5,захисника ОСОБА_6,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 квітня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6, засудженого ОСОБА_5, на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2011 року.

Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2010 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

засуджено:

за ч. 2 ст. 190 КК України на 2 роки позбавлення волі;

за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років, з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з конфіскацією майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього певних обов'язків.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5:

на користь потерпілого ОСОБА_7 69 075 гривень;

на користь потерпілої ОСОБА_8 22 725 гривень.

Питання про речові докази вирішено відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2011 року вирок місцевого суду змінено. Виключено з вироку застосування щодо засудженого додаткової міри покарання - конфіскації майна. Звільнено ОСОБА_5 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 190 КК України у виді 2 років позбавлення волі на підставі ст. 49 КК України. Виключено з вироку застосування ст. 70 КК України. Постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України. В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він у лютому 2006 року шляхом обману та зловживанням довірою заволодів грошима потерпілого ОСОБА_7 в сумі 159 075 гривень, чим спричинив шкоду останньому в особливо великих розмірах.

Крім того, ОСОБА_5 6 квітня 2006 року, шляхом обману та зловживанням довірою, повторно, заволодів грошима потерпілої ОСОБА_6 в сумі 22 725 гривень.

У касаційних скаргах засудженого та захисника, як убачається з їх змісту, порушено питання про скасування постановлених судових рішень щодо ОСОБА_5, та закриття справи за відсутністю в діях засудженого складу злочину. При цьому посилаються на істотне порушенням кримінально - процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, внаслідок суворості. Вважають, що досудове та судове слідство було проведено упереджено, однобічно, неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначають, що в основу вироку суд поклав неправдиві показання потерпілих, інші ж докази, які б могли істотно вплинути на правильність висновків, до уваги не взяв. Також посилаються на порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарг, пояснення засудженого та захисника, на підтримання касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370 - 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної

інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам справи чинним законом не передбачена.

Як видно із змісту касаційних скарг засудженого та захисника, вони фактично посилаються на неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, просять доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тобто змінити судові рішення через невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочинів, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

Так, судом правильно зроблений висновок на підставі показань потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_5 отримавши від них грошові кошти у лютому та квітні 2006 року запевнив їх у наявності у нього нерухомого майна, земельних ділянок, які при необхідності він зможе реалізувати, але в обумовлений строк гроші не повернув. Грошові кошти ОСОБА_5 вони передали виключно з підстав довіри останньому.

Злочинні дії ОСОБА_5 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 190; ч. 4 ст. 190 КК України.

Об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляцій засудженого та захисника, аналогічних викладеним у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Тому підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає.

Колегія суддів вважає, що покарання, призначене ОСОБА_5 є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України. Підстав для його пом'якшення, про що йдеться у касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали безумовні підстави для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2011 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника - без задоволення.