Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.

суддів: Орлової С.О., Кульбаби В.М.,

за участю прокурора Казнадзея В.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 квітня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 14 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2011 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, неодноразово судимого,

останнього разу - вироком Деснянського районного

суду м. Києва від 25 жовтня 2005 року

за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України до позбавлення волі на

4 роки 6 місяців, постановою Білозерського районного

суду Херсонської області від 22 грудня 2008 року

умовно-достроково звільненого на 11 місяців 18 днів,

виправдано за ч. 2 ст. 186 КК України у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 08 березня 2009 року близько 01-ї год. біля будинку № 87 по пр. Ушакова в м. Херсоні у стані алкогольного сп'яніння за попередньою змовою з невстановленою слідством особою із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя і здоров'я та виразилося в утриманні за руки і закриванні рукою рота неповнолітній ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, відкрито заволоділи її особистим майном: сумкою вартістю 75 грн; мобільним телефоном «Самсунг Е-200» вартістю 300 грн, в якому знаходилася sim-карта мобільного оператора «МТС» НОМЕР_1 вартістю 25 грн; гаманцем вартістю 75 грн та грошима в розмірі 1000 грн, чим завдали потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 1475 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, просить судові рішення у справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вказує, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 334 КПК України, а саме належним чином не мотивував свого рішення, не вказав, чому він взяв до уваги одні докази і відкинув інші, не дав оцінки сукупності всім зібраним у справі доказам, а апеляційний суд, залишаючи вирок без зміни, належним чином не мотивував в ухвалі свого рішення.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник виправданого ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги прокурора, а судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, на підтримку доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

За ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, винесеним на підставі доказів розглянутих у судовому засіданні та оцінених за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, згідно із законом.

Виправдувальний вирок відповідно до ч. 4 ст. 327 КПК України постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у його вчиненні. При цьому виправдувальний вирок суд повинен мотивувати.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними в пунктах 16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 (v0005700-90) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 1993 року № 3 (v0003700-93) , від 03 грудня 1997 року № 12 (v0012700-97) , від 30 травня 2008 року № 6 (v0006700-08) , суду належить оцінити всі зібрані у справі докази, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних та інших джерелах, з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України.

Пункти 21, 22 цієї ж постанови містять застереження про те, що виправдувальний вирок за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину постановляється тоді, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним. У мотивувальній частині такого вироку належить викласти результати дослідження, аналізу й оцінки доказів зібраних на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину.

Вказаних вимог кримінально-процесуального закону суд першої інстанції не дотримався.

Виправдовуючи ОСОБА_1 за пред'явленим звинуваченням, суд першої інстанції визнав зібрані у справі докази недопустимими й недостовірними. Обґрунтовуючи наведене, послався на те, що орган досудового слідства не встановив конкретного переліку викраденого в потерпілої майна та його вартості, припустився помилки при встановленні анкетних даних неповнолітньої, що, на думку суду, ставить під сумнів визнання потерпілою саме ОСОБА_4 та проведення з нею слідчих дій. Пред'явлення потерпілій для впізнання особи ОСОБА_1 в порядку ст. 174 КПК України не проводилось; замість цього їй у позапроцесуальному порядку працівники міліції показали зображення виправданого на мобільному телефоні та вказали на нього як на учасника злочину. Крім цього, як зазначив суд, огляд місця події, в ході якого, згідно з висновком органу досудового слідства було вилучено сумку, вилучення в потерпілої мобільного телефону та його огляд фактично не проводилися, допит неповнолітньої ОСОБА_4 проведено за відсутності її законного представника, а очну ставку між нею та ОСОБА_1 - без участі захисника останнього, у зв'язку з чим відповідні протоколи визнано недопустимими як джерела доказів.

Разом з тим, як убачається з оскаржуваного вироку і протоколу судового засідання, суд, визнавши недопустимими доказами показання потерпілої ОСОБА_4, свідка ОСОБА_5 під час досудового слідства та дані, що містяться в протоколах слідчих дій за участю потерпілої, огляду місця події, огляду та вилучення предметів, не дав жодної оцінки зібраним у судовому засіданні доказам, а саме показанням потерпілої ОСОБА_4, яка наполягала на тому, що саме виправданий з іншою незнайомою їй особою заволоділи її сумкою із застосуванням насильства, та показанням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про затримання безпосередньо після вчинення злочину ОСОБА_1, на якого потерпіла прямо вказала як на особу, котра її пограбувала (т. 6, а. с. 98 зв.).

До того ж суд неправильно виклав зміст показань ОСОБА_4 в судовому засіданні, зазначивши, що, з її слів, про вчинення ОСОБА_1 злочину щодо неї потерпілій повідомили працівники міліції. Разом із тим, як убачається з протоколу судового засідання, потерпіла таких свідчень не давала, а натомість вказувала, що хоча працівники міліції і показували їй зображення виправданого на мобільному телефоні й повідомили його прізвище, проте як особу, котра вчинила пограбування, вона його впізнала самостійно (т. 6, а. с. 98 зв.).

Посилання суду як на підставу виправдання засудженого на непроведення пред'явлення для впізнання потерпілій особи ОСОБА_1 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки кримінально-процесуальний закон не містить імперативних норм про проведення цієї слідчої дії. Натомість за ст. 174 КПК України пред'явлення особи для впізнання є правом, а не обов'язком слідчого, і проводиться за необхідності, що визначається на його розсуд. Непроведення цієї слідчої дії не є достатньою підставою ставити під сумнів факт упізнання особи потерпілим або свідком у ході інших процесуальних дій.

Так само не базується на вимогах кримінально-процесуального закону й обґрунтування судом своїх висновків про недопустимість як доказів даних, одержаних у ході допиту неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 та очної ставки за її участю без присутності законного представника, оскільки статтями 168, 171 КПК України таку вимогу передбачено лише щодо допиту неповнолітнього потерпілого віком до чотирнадцяти років, а на розсуд слідчого - до шістнадцяти. ОСОБА_4 будучи ІНФОРМАЦІЯ_2, на час проведення слідчих дій досягла сімнадцятирічного віку. До того ж суд не зазначив, яким чином ця обставина призвела чи могла призвести до порушення прав і законних інтересів потерпілої ОСОБА_4

Допущена органом досудового слідства помилка щодо по батькові потерпілої ОСОБА_4 не ставить під сумнів проведення з нею слідчих дій і не тягне за собою визнання недопустимими доказів, одержаних у результаті їх проведення, оскільки факт проведення таких слідчих дій потерпіла підтвердила в судовому засіданні після встановлення її правильних анкетних даних.

Окрім наведеного, суд, враховуючи те, що ОСОБА_1 відмовився давати свідчення в судовому засіданні, не досліджував його показань під час досудового слідства, в яких виправданий, заперечуючи свою причетність до вчинення злочину, спочатку вказував, що коли він ішов по вулиці невідомий чоловік його вдарив по голові, після чого його затримали працівники міліції, а в подальшому - що він намагався познайомитися з потерпілою та попросив у неї цигарку, після цього її сумкою заволоділа невідома особа. Суд не з'ясував причини того, чому виправданий змінив показання, і не дав оцінки його останнім свідченням у сукупності з показаннями потерпілої ОСОБА_4 про вчинення ОСОБА_1 цих самих дій перед її пограбуванням та з показаннями свідка ОСОБА_5 про те, що він, намагаючись затримати виправданого, вдарив його по голові (т. 1, а. с. 27, т. 6, а. с. 100-101).

Порушення встановленого законом порядку проведення окремих процесуальних дій, на які послався суд першої інстанції, зокрема огляду місця події, огляду та вилучення предметів без участі понятих, хоча й тягнуть за собою недопустимість відповідних протоколів як джерел доказів, проте самі по собі не є достатніми підставами для постановлення виправдувального вироку за наявності у справі інших доказів, зокрема показань потерпілої та свідків. Це саме стосується й неточностей щодо визначення переліку викраденого майна та його вартості, а наведені обставини можуть бути підставою для визнання недоведеною частини вартості такого майна. До того ж ці обставини стосуються доведеності факту відкритого викрадення в потерпілої певних речей, а не події злочину. Тоді як підставою виправдання ОСОБА_1 є недоведеність його участі у вчиненні злочину, що передбачає встановлення факту відповідного суспільно-небезпечного діяння. Посилання суду на те, що не підтверджено знаходження паспорта матері потерпілої серед викраденого в неї майна, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не пред'являлося обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ст. 357 КК України.

Як убачається з матеріалів справи, в судовому засіданні від 21 червня 2011 року ухвалено рішення про примусове доставлення в судове засідання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 Згідно з протоколом судового засідання від 13 липня 2011 року зазначені свідки в судове засідання не з'явилися, натомість були досліджені надані співробітниками міліції документи про виконання судового доручення. (т. 5 а.с. 113 зв.). Усупереч вимогам ч. 1 ст. 292 КПК України суд не з'ясував думки учасників процесу про можливість завершення слухання справи за відсутності вказаних свідків, заслухав клопотання сторін, закінчив судове слідство і перейшов до судових дебатів,

Таким чином, суд першої інстанції при розгляді справи порушив вимоги кримінально-процесуального закону, допустивши тим самим неповноту судового слідства і порушивши права учасників судового розгляду.

Апеляційний суд, погодившись із висновками місцевого суду, всупереч вимогам ст. 377 КПК України не зазначив підстав, на яких визнав апеляцію прокурора необґрунтованою, та не дав жодної оцінки наведеним у ній доводам.

Зазначені порушення вимог кримінально-процесуального закону перешкодили судам повно та всебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, а тому відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України є істотними. За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з поверненням справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, під час якого слід усунути зазначені порушення, повно, всебічно й об'єктивно дослідити всі обставини справи, на підставі чого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 395, 396, 398 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області задовольнити.

Вирок Суворівського районного суду м. Херсона від 14 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.