Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Орлянської В.І.,

суддів: Суржка А.В., Тельнікової І.Г.,

за участю прокурора Міщенко Т.М.,

розглянула у судовому засіданні 31 травня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2011 року.

Вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 липня 2011 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 191 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку 1 рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2011 року вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 липня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишений без зміни.

За обставин встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку ОСОБА_1, працюючи з 12 лютого 1993 року на посаді голови Мисловецької сільської ради Підволочиського району Тернопільської області, будучи службовою особою, впродовж 2007-2008 років, за відсутності відповідного рішення Мисловецької сільської ради, в порушення вимог п. 2.6. постанови Кабінету міністрів України № 268 від 9 березня 2006 року (268-2006-п) «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», шляхом незаконної виплати собі премії, незаконно привласнив бюджетні кошти на загальну суму 1.950 грн., у тому числі: у серпні 2007 року - 1000 грн., жовтні 2008 року - 600 грн., грудні 2008 року - 350 грн.

Крім того, ОСОБА_1, за аналогічних обставин, в період 2007-2008, 2010 років незаконно розтратив бюджетні кошти у вигляді виплати премій працівникам Мисловецької сільської ради на загальну суму 7.672 грн., у тому числі: у серпні 2007 року ОСОБА_3 - 1000 грн., ОСОБА_4 - 1000 грн., ОСОБА_5 - 100 грн.; у жовтні 2008 року ОСОБА_3 - 600 грн., ОСОБА_4 - 600 грн.; у грудні 2008 року ОСОБА_3 - 350 грн., ОСОБА_4 - 350 грн.; упродовж січня-грудня 2010 року ОСОБА_4 було виплачено премій на суму 3.672 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєного та особі засудженого внаслідок суворості. Вважає, що кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 191 КК України є помилковою, оскільки в його діях відсутня кваліфікуюча ознака «повторність», а тому скоєний ним злочину необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 191 КК України. Невірна кваліфікація його дій потягнула незаконну відмову у застосуванні апеляційним судом до нього Закону України «Про амністію у 2011 році» (3680-17) . На зазначену помилку не звернув увагу і суд апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції визнав доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, оскільки він як службова особа шляхом зловживання своїм службовим становищем, повторно скоїв привласнення та розтрату чужого майна.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах, яким суд дав належну оцінку і обґрунтовано поклав в основу обвинувачення. З цим висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Твердження засудженого про відсутність в його діях кваліфікуючої ознаки «повторності» є необґрунтованим.

Так, згідно ч. 2 ст. 32 КК України, повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

При цьому, єдиний злочинний намір, який об'єднує злочинні діяння при вчиненні продовжуваного злочину, як особливий вид умисної форми вини, має місце тоді, коли винний, за наявності загальних ознак умислу, реалізовує свій задум, розраховуючи вчинити у різний час не одне, а декілька тотожних за своїми ознаками злочинних діянь, спрямованих на досягнення загального результату.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінальної справи та показань засудженого під час досудового слідства, підтверджених під час судового розгляду справи, в яких він частково визнавав себе винним, єдиний умисел на досягнення загального результату в його діях відсутній, а тому колегія суддів приходить до висновку про вірну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 191 КК України

Безпідставним є посилання засудженого ОСОБА_1 на незастосування до нього апеляційним судом положень Закону України «Про амністію у 2011 році» (3680-17) , оскільки ним був скоєний злочин, передбачений ч. 3 ст. 191 КК України, який відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції, згідно з вимогами ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, обставини справи, які впливають на ступінь його відповідальності, відсутність обтяжуючих вину обставин, обрав покарання, яке є обґрунтованим та дійшов вірного висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства. З даним висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Даних, які б свідчили, що в справі неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що потягло однобічність і неповноту досудового і судового слідства, не встановлено.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляцій засудженого й правильно визнав їх необґрунтованими. Усі наведені в поданій апеляції доводи, належним чином перевірено й спростовано.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.