Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й.,

суддів Чуйко О.Г. і Наставного В.В.

за участю прокурора Таргонія О.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 31 травня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 21 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2012 року.

Цим вироком із урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, засуджено

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

за ч.1 ст. 366 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

Відповідно до ч.5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від покарання на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за ч.3 ст. 364 КК України закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

23 липня 2007 року ОСОБА_2, працюючи інспектором ДПС групи ДПС (для обслуговування Чернігівського району) міжрайонного відділення ДАІ №7 при УМВС України в Запорізькій області, виконуючи свої службові повноваження, перебуваючи на перехресті вулиць Шкільної та Леніна в с.Чернігівка, зупинив автомобіль ВАЗ-2101 під керуванням ОСОБА_3 у зв'язку з порушенням останнім Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , а саме не надання дороги пішоходам, які здійснювали перехід проїжджої частини, тобто за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП. Установивши факт порушення, ОСОБА_2, отримавши від ОСОБА_3 обіцянку надання в майбутньому винагороди, та з метою покращення своїх показників кількості притягнених до адміністративної відповідальності пішоходів і створення видимості благополуччя на даній ділянці, склав і підписав завідомо неправдивий документ - протокол серії ЯЯ №107592 про адміністративне правопорушення від 23.07.2007 року, в який вніс завідомо неправдиві дані про вчинення ОСОБА_3 23.07.2007 року о 20 год. адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 127 КУпАП, - перехід проїжджої частини вул.Радянської в с.Черніговка у невстановленому місці та про накладення на останнього адміністративного стягнення у виді усного попередження.

25 липня 2007 року ОСОБА_2, перебуваючи на вул.Радянській у с.Черніговка, зупинив автомобіль ЗІЛ-130, реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та установив порушенням останнім Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , а саме керування транспортним засобом із неправильно оформленим дорожнім листом, тобто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 126 КУпАП. Після цього ОСОБА_2 склав і підписав завідомо неправдивий документ - протокол серії ЯЯ №107559 про адміністративне правопорушення від 25.07.2007 року, в який вніс завідомо неправдиві дані про вчинення ОСОБА_4 25.07.2007 року о 17 год. 30 год. адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 127 КУпАП, - перехід проїжджої частини вул.Леніна в с.Черніговка у невстановленому місці та про накладення на останнього адміністративного стягнення у виді усного попередження.

08 вересня 2007 року ОСОБА_2, перебуваючи на перехресті вулиць Радянської і Гоголя в с.Черніговка, зупинив автомобіль ВАЗ-2108 під керуванням ОСОБА_5, та установив порушенням останнім Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , а саме керування транспортним засобом без права на його керування, тобто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП. Після цього ОСОБА_2, отримавши від ОСОБА_5 незаконну винагороду у сумі 30 грн., склав і підписав завідомо неправдивий документ - протокол серії ЯЯ №207154 про адміністративне правопорушення від 08.09.2007 року, в який вніс завідомо неправдиві дані про вчинення ОСОБА_5 08.09.2007 року о 11 год. адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 127 КУпАП, - перехід проїжджої частини вул.Леніна в с.Черніговка у невстановленому місці та про накладення на останнього адміністративного стягнення у виді усного попередження.

09 жовтня 2007 року ОСОБА_2, перебуваючи на перехресті вул.Леніна і пров.Південного в с.Черніговка, зупинив автомобіль ВАЗ-2101, під керуванням ОСОБА_6, та установив порушенням останнім Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , а саме керування транспортним засобом без страхового полісу про укладення договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, тобто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 126 КУпАП. Після цього ОСОБА_2, отримавши від ОСОБА_6 незаконну винагороду у сумі 40 грн., склав і підписав завідомо неправдивий документ - протокол серії ЯЯ №216857 про адміністративне правопорушення від 09.10.2007 року, в який вніс завідомо неправдиві дані про вчинення ОСОБА_6 09.10.2007 року о 10 год. адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 127 КУпАП, - перехід проїжджої частини вул.Леніна в с.Черніговка у невстановленому місці та про накладення на останнього адміністративного стягнення у виді усного попередження.

Зазначені підроблені офіційні документи ОСОБА_2 надав на підпис відповідно ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а потім направив їх в офіційний документообіг групи ДПС міжрайонного відділення ДАІ №7 при УМВС України в Запорізькій області.

Окрім того, за вироком суду ОСОБА_2 був засуджений за те, що він, працюючи інспектором ДПС групи ДПС (для обслуговування Чернігівського району) міжрайонного відділення ДАІ №7 при УМВС України в Запорізькій області, виконуючи свої службові повноваження, зловживаючи своїм службовим становищем, установивши факт адміністративного правопорушення водіями транспортних засобів ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, отримавши від ОСОБА_3 обіцянку винагороди в майбутньому, а від ОСОБА_5 і ОСОБА_6 незаконну винагороду у сумі 30 грн. і 40 грн. відповідно, не склав протоколи про адміністративне правопорушення за реально вчинені указаними особами правопорушення Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , що потягло підрив авторитету і престижу правоохоронних органів держави.

Закриваючи кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за ч.3 ст. 364 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, апеляційний суд указав на те, що суд у вироку не мотивував у чому саме полягав підрив засудженим авторитету правоохоронних органів держави, які дії останнього по складанню завідомо неправдивих протоколів про адміністративні правопорушення вплинули на роботу правоохоронних органів чи на їх престиж, хто з громадян постраждав, ураховуючи те, що по справі не встановлено спричинення шкоди особам, щодо яких були складені завідомо неправдиві протоколи про адміністративні правопорушення.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 указує на неповноту та однобічність досудового слідства і судового розгляду справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Надаючи свій аналіз доказам, стверджує, про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України. Посилається на те, що був позбавлений права на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи при закінченні слідства у порядку ст. 218 КПК України. Ставить під сумнів правильність визнання офіційними документами протоколів про адміністративні правопорушення, складені ним щодо ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_6. Просить судові рішення в частині його засудження за ч.1 ст. 366 КК України скаути, а справу провадженням закрити на підставі пунктів 1, 2 ч.1 ст. 6 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, та просив у порядку ст. 395 КПК України звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до вимог ст. 395 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у складанні і видачі службовою особою завідомо неправдивих документів відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Та обставина, що ОСОБА_2 складав протоколи про адміністративні правопорушення, вчинені ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, відповідно 23.07.2007 року, 25.07.2007 року, 08.09.2007 року, 09.10.2010 року у касаційній скарзі не заперечується.

Посилання засудженого ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що у протоколах про вчинення ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 адміністративних правопорушень, внесені правдиві відомості про вчинення цими особами адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 127 КУпАП, - перехід проїжджої частини у невстановленому місці, а тому відповідно він не вчиняв службового підроблення, спростовані дослідженими судом доказами, зокрема, показаннями ОСОБА_3, ОСОБА_7 і ОСОБА_6, даними ними на досудовому слідстві, та в суді, показаннями ОСОБА_5, даними на досудовому слідстві та оголошеними в суді у порядку ст. 306 КПК України, не довіряти яким у колегії суддів підстав немає.

Так, вищевказані особи не заперечували того, що вони вчинили певні порушення Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , при цьому вони послідовно та незмінно зазначали про те, що протоколи про притягнення їх до адміністративної відповідальності за перехід проїжджої частини у невстановленому місці були сфальсифіковані інспектором ДПС ОСОБА_2, оскільки цього конкретного порушення вони не вчиняли.

Показання ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про недопущення ними правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 127 КУпАП, узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та іншими доказами по справі, дослідженими у встановленому законом порядку.

Твердження про невинуватість у вчиненні злочину ОСОБА_2 висловлював у суді першої і апеляційної інстанцій, які їх ретельно перевірили та обґрунтовано визнали такими, що не відповідають матеріалам справи.

Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку доказами суди належним чином мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 не навів ніяких інших доводів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій за обговорюваними питаннями.

Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, а тому підстав для скасування судових рішень із закриттям кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 ч.1 ст. 6 КПК України, як про це йдеться у касаційній скарзі засудженого, немає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили судам постановити законні та обґрунтовані судові рішення, не встановлено.

Твердження ОСОБА_2 про ненадання йому матеріалів розслідування для ознайомлення у порядку ст. 218 КПК України безпідставні.

Як убачається з матеріалів справи 13.10.2008 року ОСОБА_2 та його захиснику - адвокату ОСОБА_13 у порядку ст. 218 КПК України були пред'явлені матеріали розслідування для ознайомлення і ці особи, ознайомившись з матеріалами кримінальної справи заявили певні клопотання, направлені на реалізацію права ОСОБА_2 на захист (т.1 а.с.а.с.215, 216, 219).

Посилання засудженого на порушення його права на захист, що виразилося у неповноті перевірки версії ОСОБА_2 про недоведеність його вини у вчиненні злочинів, обвинувачення у яких органами досудового слідства йому було пред'явлено, голослівні.

З протоколу судового засідання видно, що докази по справі були повно та всебічно досліджені судом у порядку ст. 299 КПК України, а при закінченні судового слідства ОСОБА_2 не заявляв клопотання про доповнення судового слідства по справі і не заперечував проти його закінчення та переходу до судових дебатів.

З урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 відповідно до ч.5 ст. 74 КК України правильно звільнено від покарання на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України колегія суддів

вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 21 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2011 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.