Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудмонтажсервіс" на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудмонтажсервіс" про стягнення заборгованості, -

Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудмонтажсервіс" про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в сумі 42554 грн. 22 коп.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Позивача у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за ТОВ "Приватбудмонтажсервіс" рахуються пенсіонери-пільговики ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким призначена і виплачується пенсія відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З протоколу УПФ України в місті Луцьку про призначення пенсії № 96034 вбачається, що 11.04.2008 року ОСОБА_5 призначено пенсію на пільгових умовах відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за роботу, яка входить у список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників. Аналогічну пенсію було призначено: протоколом № 96124 від 29.06.2006 року - ОСОБА_6, протоколом № 96114 від 21.02.2008 року - ОСОБА_4, протоколом № 600265 від 17.10.2008 року ОСОБА_7

Відповідно до довідки-розрахунку боргу по ТОВ "Приватбудмонтажсервіс" сума несплачених витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за період з січня 2008 року по грудень 2009 року складає 42554 грн. 22 коп.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій прийшли до висновків, з якими погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що відповідач зобов'язаний сплатити Пенсійному фонду збір у 100-відсотковому розмірі сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій працівникам, тобто у повному розмірі відшкодувати Пенсійному фонду фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі Закон № 1058-IV (1058-15) ) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV (1058-15) в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України від 5 листопада 1991року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) (далі Закон № 1788-XII (1788-12) ). У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

На момент набрання чинності Законом № 1058-IV (1058-15) питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII було врегульовано Законом України від 26червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) (далі Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ), відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 якого відповідач є платником збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно ж з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, '...' об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, правильно застосували норми матеріального права, а зроблені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, неодноразово висловленій у справах цієї категорії, зокрема у постановах від 31 січня 2011 року № 21-69а10 та від 13 лютого 2012 року № 21-11а12.

Отже, порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не встановлено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудмонтажсервіс" залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудмонтажсервіс" про стягнення заборгованості, залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.