Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого-суддіРоманець Л.А., суддів Матієк Т.В., Широян Т.А., за участю прокурора Кравченко Є.С., засудженого ОСОБА_5,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 травня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Євпаторійського міського суду АР Крим від 25 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 26 квітня 2011 року щодо нього.

Вироком Євпаторійського міського суду АР Крим від 25 листопада 2010 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого, останнього разу вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 10 червня 2010 року за частинами 1, 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі,

засуджено за ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 10 червня 2010 року та остаточно ОСОБА_5 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 26 квітня 2011 року рішення місцевого суду залишено без зміни.

Як установив суд, 19 липня 2009 року приблизно о 00:30 ОСОБА_5, маючи умисел на незаконне заволодіння чужим транспортним засобом за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, в районі залізничного переїзду в м. Євпаторії зупинив автомобіль «таксі» під керуванням ОСОБА_6 та під вигаданим приводом вони сіли у це таксі. Під час руху автомобіля, реалізуючи злочинний план, ОСОБА_5 застосував до ОСОБА_6 насильство, небезпечне для життя та здоров'я потерпілого, здійснивши два постріли в голову останньому з невстановленого пристрою для відстрілу патронів, що мають резинову кулю, в результаті чого спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Однак ОСОБА_6 вдалося зупинити автомобіль та зникнути в найближчій лісосмузі, а ОСОБА_5 та невстановлена слідством особа незаконно заволоділи зазначеним автомобілем, зникли на ньому з місця пригоди, а згодом з метою приховання слідів злочину спалили даний автомобіль, чим спричинили потерпілій ОСОБА_7 матеріальні збитки на суму 12 683, 23 грн.

У касаційній скарзі та доповненнях засуджений ОСОБА_5 порушує питання про скасування судових рішень внаслідок неповноти та однобічності досудового і судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону. За змістом скарги стверджує про свою невинуватість у вчиненні даного злочину, зазначає, що суд неналежним чином перевірив усі докази по справі, та порушив його право на захист.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_5 на підтримку доводів скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи. Відповідно до вимог ст. 398 КПК України вони перегляду в касаційному порядку не підлягають. При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Як убачається з матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінально - процесуального закону, а висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні ним незаконного заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, поєднане із насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені перевіреними у ній і викладеними у судових рішеннях доказами.

Посилання засудженого на те, що упізнання потерпілим було проведено з порушеннями, оскільки останній не вказав, за якими ознаками він упізнає нападника, є неспроможними.

Як убачається з матеріалів справи, потерпілий ОСОБА_6 під час першого допиту стверджував, що добре запам'ятав нападників та може їх упізнати. Згідно протоколу пред'явлення особи для упізнання та фототаблиці до нього потерпілий прямо вказав на ОСОБА_5, як на особу, яка 19 липня 2009 року напала на нього, здійснила постріли в область голови, а потім заволоділа автомобілем. При цьому потерпілий стверджував, що упізнав нападника за рисами обличчя (т. 1 а.с. 87-91). Показання ОСОБА_6 є послідовними протягом усього досудового слідства, аналогічні показання він давав і під час судового розгляду справи, а отже суд мотивовано поклав ці докази в основу вироку.

Крім того, винуватість ОСОБА_5 підтверджується іншими доказами у справі, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_8 з приводу того, що ОСОБА_5 деякий час проживав у нього на дачі та знав, де знаходиться ключ, даними протоколу огляду місця події від 19 липня 2009 року, згідно з якими у дачному будинку, що належав ОСОБА_8, виявлені відбитки пальців, які згідно експертизи належать ОСОБА_5 Згідно показань потерпілого саме до цього будинку він підвозив особу, яка здійснила на нього напад. Зазначені докази у повній мірі узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами у справі, є належними та допустимими і у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.

Покарання засудженому призначено із дотриманням вимог ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

З наведеними висновками місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції, ухвала якого відповідає вимогам ст. 377 КПК України та містить докладні мотиви прийнятого рішення.

Посилання засудженого на порушення судом його права на захист внаслідок незадоволення клопотань про колегіальний розгляд справи судом першої інстанції, позбавлення права на останнє слово та незадоволення клопотання про виклик його для участі у засіданні суду апеляційної інстанції, є безпідставними.

У матеріалах справи міститься власноручно написана заява ОСОБА_5 від 27 серпня 2010 року про розгляд справи судом першої інстанції суддею одноособово (т. 1 а.с. 253). Жодних клопотань про колегіальний розгляд справи матеріали справи не містять.

Так само відсутнє у справі клопотання засудженого про виклик його для дачі пояснень при розгляді справи судом апеляційної інстанції, а також відсутні підстави, передбачені ч. 4 ст. 354 КПК України, для обов'язкової доставки засудженого, що утримується під вартою, до апеляційного суду.

Доводи про позбавлення ОСОБА_5 права на останнє слово також не підтверджуються матеріалами справи, оскільки суд першої інстанції надав підсудному можливість виступити з останнім словом, а при розгляді справи в суді апеляційної інстанції засуджений не виявив бажання бути присутнім для дачі пояснень.

Істотних порушень вимог кримінально - процесуального закону, які б тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не допущено.

Твердження засудженого про необхідність перегляду судом касаційної інстанції судових рішень у порядку виключного провадження та за нововиявленими обставинами не ґрунтуються на законі, оскільки ст. 400-4 КПК України, яка передбачала перегляд судових рішень у порядку виключного провадження, виключена на підставі Закону України від 07 липня 2010 року, а заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами подаються у порядку ч. 1 ст. 400-8 КПК України безпосередньо прокурору.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Євпаторійського міського суду АР Крим від 25 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 26 квітня 2011 року щодо нього - без зміни.