Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Наставного В.В.,

суддів Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,

за участю прокурора Шевченко О.О.,

захисника ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 24 травня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року.

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

не судимого

засуджено за ч. 2 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно - господарських функцій на підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року зазначений вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він, працюючи начальником станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-західна залізниця», являючись службовою особою, діяльність якої пов'язана з виконанням організаційно - розпорядчих і адміністративно - господарських функцій, зловживаючи службовим становищем, умисно порушуючи службові обов'язки щодо дотримання порядку укладення господарських договорів і забезпечення мінімальних витрат при організації роботи в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка, в інтересах третіх осіб та переслідуючи свої інші інтереси, уклав 3 листопада 2003 року з ТОВ «Інпол» завідомо збитковий для залізниці договір №5 від 03.11.2003 року щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка Південно-Західної залізниці. При цьому ОСОБА_2 не узгодив укладений договір на засіданні робочої комісії станції Київ - Петрівка та не вжив заходів до усунення всіх наявних недоліків договору, відповідно до вимог, що діють на залізниці, а саме умисно не визначив у договорі конкретну характеристику, вигляд і обсяг інформаційних послуг, які будуть надаватися, строки виконання цих робіт та їх вартість. Внаслідок укладення та виконання даного договору ДТГО «Південно-західна залізниця» завдано матеріальних збитків на суму 481426 грн., що є тяжкими наслідками.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, безпідставне застосування ст. 75 КК України та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Вказує, що суд не врахував невизнання ним вини у вчиненому та вважає, що його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, захисника та засудженого, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, на підставі зібраних у встановленому порядку і досліджених в судовому засіданні доказів. Обгрунтованість і законність цього висновку, правильність кваліфікації дій засудженого належним чином перевірені та підтверджені судом апеляційної інстанції і у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується міри покарання, обраної ОСОБА_2, яка, на думку прокурора, є м'якою і не відповідає вимогам закону, то з цими доводами колегія суддів не погоджується.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з вироку, ці вимоги кримінального закону судом виконані.

Так, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання і призначив покарання в межах санкції ч. 2 ст. 364 КК України.

При призначенні ОСОБА_2 покарання та при звільненні його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, суд застосував принцип індивідуалізації призначення покарання. Навівши у вироку підстави такого рішення, суд визнав можливим виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, зазначив, що за таких обставин буде досягнута мета покарання. Зокрема, суд урахував, що ОСОБА_2 раніше не судимий, працює, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання, враховано і стан його здоров'я.

На думку колегії суддів, рішення суду щодо виду і міри покарання належним чином вмотивоване, є законним, справедливим і сприятиме перевихованню ОСОБА_2 та попередженню нових злочинів, а тому доводи касаційної скарги прокурора про м'якість покарання, призначеного ОСОБА_2, є безпідставними.

Крім того, в матеріалах справи наявна ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2011 року, якою ухвала Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2011 року на оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_2 була скасована, справа направлена на новий апеляційний розгляд, але не з підстав призначення м'якого покарання, призначеного засудженому.

З матеріалів справи і змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що доводи прокурора в апеляції про неправильне застосування кримінального закону і м'якість покарання, призначеного ОСОБА_2, аналогічні доводам касаційної скарги прокурора. Суд апеляційної інстанції розгляд справи провів з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, ці доводи перевірив належним чином, обґрунтовано їх відхилив. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, неправильного застосування кримінального закону, як про це йдеться у касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.