5-2199км12 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, що призвело до смерті останнього - 24.05.2012 Прийняття

розглянула у судовому засіданні 24 травня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 10 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 червня 2011 року.

Вироком Малиновського районного суду міста Одеси від 10 березня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ст. 123 КК України на 1 рік 7 місяців позбавлення волі.

Також, вироком суду вирішені питання щодо речових доказів та судових витрат по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 червня 2011 року вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 10 березня 2011 року залишений без зміни.

Як встановлено судом першої інстанції, 7 серпня 2009 року, приблизно о 18 годині ОСОБА_2, на підставі раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_3, біля будинку № 5/2 по провулку Спартаківському в м. Одесі, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, з метою умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, наявним у нього ножем, завдав ОСОБА_3 два удари в область спини та шиї, спричинивши йому тілесні ушкодження з пошкодженням судин та масивною крововтратою, від чого потерпілий ОСОБА_3 через короткий проміжок часу помер.

В касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженоо. Вважає, що суд безпідставно перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 123 КК України, дійшовши передчасного висновку про перебування засудженого ОСОБА_2 у стані сильного душевного хвилювання. В порушення вимог ст. 334 КПК України суд першої інстанції не навів відповідних мотивів у вироку щодо того, чому за основу доведеного обвинувачення ним було взято акт додаткової судово-психологічної експертизи від 19 серпня 2010 року, а не акт № 923 комплексної комісійної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи від 1 вересня 2009 року. Показання свідків стосовно фактичних обставин справи є суперечливими і судом першої інстанції їх усунено не було. На зазначені недоліки не звернув уваги і суд апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу у повному обсязі та просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, та оцінює ці докази на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Стаття 334 КПК України вимагає від суду, що мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотиви злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.

Проте ці вимоги закону під час розгляду справи місцевим судом не виконані.

Так, перекваліфіковуючи дії засудженого ОСОБА_2 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 123 КК України, суд послався на висновок акту додаткової судово-психологічної експертизи від 19 жовтня 2010 року, згідно якого засуджений завдав удар ножем потерпілому ОСОБА_3 в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протиправного насильства з боку потерпілого; показання самого засудженого та свідка ОСОБА_4

Проте, такий висновок суду першої інстанції не був належним чином вмотивований.

Суд першої інстанції у вироку не дав оцінки висновку комплексної комісійної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи від 1 вересня 2009 року, акт № 923, згідно якого ОСОБА_2 в період скоєння інкримінуємого йому діяння перебував в стані простого алкогольного сп'яніння, яке не позбавляло його можливості у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 246-251).

Більш того, як вбачається з протоколу судового розгляду справи, у зв'язку з тим, що висновки проведених по справі експертиз з приводу перебування ОСОБА_2 у стані афекту на момент скоєння злочину суперечать один-одному, прокурором було заявлене клопотання про проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи, виконання якої доручити експертам психологам та психіатрам Центру судово-психіатричних експертиз України (а. с. 376). У задоволенні зазначеного клопотання судом було відмовлено, однак, в порушення вимог ст. 273 КПК України постанова від 3 лютого 2011 року, яка виноситься в нарадчій кімнаті, в матеріалах справи відсутня.

Таким чином, судом не була усунута суперечність між висновками зазначених експертиз та у вироку відсутні доводи на підставі яких суд приймає до уваги висновки додаткової судово-психологічної експертизи від 19 жовтня 2010 року та відхиляє висновки комплексної комісійної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи від 1 вересня 2009 року.

Не наведено у вироку й мотивів, з приводу яких суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_1, які він неодноразово давав під час досудового слідства і які були підтверджені ним під час проведення очної ставки з ОСОБА_2

Між тим, ОСОБА_1 на досудовому слідстві детально розповідав про мотиви і обставини виниклого конфлікту, його тривалість, як під час виниклої сварки ОСОБА_2 погрожував ножем потерпілому ОСОБА_3 і говорив, що зараз його «рубане» ножем. (а. с. 42-44, 88-90).

Згідно протоколу судового розгляду справи, ОСОБА_5 не був допитаний у судовому засіданні, хоча про його виклик неодноразово заявлялось клопотання прокурором. Суд обмежився тільки оголошенням показань останнього, чим, на думку колегії суддів, допустив неповноту судового слідства (а. с. 375).

Також неповнота судового слідства проявилася в тому, що суд не допитав свідка ОСОБА_6, (до якого застосовані міри безпеки), який був безпосереднім очевидцем скоєного злочину і описував положення в якому знаходилися потерпілий і засуджений, які активні дії здійснював кожен із них безпосередньо перед нанесенням ОСОБА_2 ударів ножем потерпілому ОСОБА_3 (а. с. 78-80).

Також суду слід врахувати, що ОСОБА_2 відмовився від проведення з його участю слідчої дії - відтворення обстановки та обставин події (а. с. 257).

Не ґрунтується на матеріалах справи і висновок суду про знаходження ОСОБА_2 під час вчинення злочину в тверезому стані, що він в барі спиртні напої не вживав. Як убачається з показань ОСОБА_2 в якості підозрюваного, обвинуваченого, які він давав протягом досудового слідства з участю захисника, в барі він спочатку заказав собі горілку, а потім пив пиво (а. с. 83-87).

Про те, що ОСОБА_2 вживав спиртні напої в барі засвідчили і інші свідки - відвідувачі бару. Про вживання безалкогольного пива ОСОБА_2 став стверджувати лише під час судового слідства, а за горілку пояснив, що вона була розлита. Таку ж зміну своїх показань зробили в суді і ряд допитаних свідків.

Свої висновки з цього питання суд у вироку сформулював всупереч вимогам ст. ст. 323, 334 КПК України

Не враховані судом і роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року (v0002700-03) , що містяться в пункті 23 про те, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід підносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

У випадках, коли вбивство вчинено або тяжке тілесне ушкодження заподіяно після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтями КК України (2341-14) , що передбачають відповідальність за вчинення зазначених злочинів без пом'якшуючих обставин. Неправомірна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання винного.

По матеріалам справи суд не навів переконливих даних обов'язкової умови сильного душевного хвилювання, що це хвилювання «раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого». По матеріалам справи, конфлікт, який виник і існував між засудженим ОСОБА_2 та потерпілим ОСОБА_3, був тривалим, і на протязі цього часу вони з'ясовували свої стосунки, як у барі так і на вулиці.

За таких обставин, не давши належної оцінки цим та іншим доказам у справі, суд дійшов передчасного висновку про необхідність перекваліфікації протиправних дій засудженого ОСОБА_2 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 123 КК України.

Доводи прокурора про м'якість призначеного покарання засудженому ОСОБА_2 стосуються виключно посилань на невірну кваліфікацію його дій, тобто неправильного застосування судом кримінального закону, що потягло м'якість призначеного покарання засудженому, а тому, якщо злочинні дії ОСОБА_2 будуть кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України, то суду покарання йому необхідно призначити у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, а призначене йому судом за даним вироком покарання у виді 1 року 7 місяців позбавлення волі слід визнати м'яким.

За таких обставин, вирок місцевого суду не можна вважати законним й обґрунтованим, а тому він підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

Оскільки апеляційна інстанція під час перегляду справи на зазначені порушення вимог закону уваги не звернула, підлягає скасуванню і ухвала апеляційного суду.

У зв'язку з цим, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно усунути зазначені порушення закону, дати належну правову оцінку усім доказам у справі та постановити нове судове рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінально-процесуального закону.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 10 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 червня 2011 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу щодо нього направити на новий судовий розгляд.