Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Романець Л.А.,суддів: Марчук Н.О., Широян Т.А.,за участю прокурора Опанасюка О.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 травня 2012 року матеріали кримінальної справи за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, на постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року залишено без задоволення скаргу ОСОБА_5 на дії Генерального прокурора України, а копію заяви ОСОБА_5 про проведення дослідчої перевірки щодо виконуючого обов'язки Голови Вищої Ради Юстиції України ОСОБА_7 на предмет наявності чи відсутності в її діях ознак складів злочинів, передбачених статтями 364, 367 КК України, яка міститься в матеріалах справи за скаргою, направлено до Генеральної прокуратури України за належністю.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року, постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року, залишено без зміни.

Як убачається із постанови суду першої інстанції судом встановлено, що ОСОБА_5 оскаржувала дії Генерального прокурора України.

В обґрунтування поданої скарги, ОСОБА_5 зазначила, що нею 17.11.2010 року направлено Генеральному прокурору України заяву про проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України щодо виконуючого обов'язки Голови Вищої Ради Юстиції України ОСОБА_7 на предмет наявності чи відсутності в її діях ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 364, 367 КК України.

Однак в порушення вимог ст. 97 КПК України 06.12.2010 року ОСОБА_5 отримала відповідь №05/1/1-7842-10 від 01.12.2010 року за підписом начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень, що на її думку суперечить Законам України та Конституції України (254к/96-ВР) .

Крім того, скаржник просила визнати дії Генерального прокурора України у зв'язку із неприйняттям процесуального рішення такими, що суперечать Конституції України (254к/96-ВР) і Законам України та зобов'язати Генерального прокурора України прийняти одне із рішень, передбачених ч.2 ст. 97 КПК України за результатами розгляду її заяви.

В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що прокурор за наслідками розгляду заяви ОСОБА_5 повинен був прийняти рішення у відповідності з вимогами ст. 97 КПК України а не відповідати в порядку визначеному Законом України «Про звернення громадян».

Також суд вказав, що в межах кримінального судочинства він не наділений повноваженнями визнавати дії чи бездіяльність органів досудового слідства, їх посадових осіб, в тому числі Генерального прокурора України незаконними та неправомірними, а також зобов'язувати його вчиняти певні дії.

З висновками районного суду погодився Апеляційний суд м. Києва.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, просить постанову місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд, у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону.

Прокурор зазначає, що ОСОБА_5 не наведено жодних конкретних порушень закону, вчинених виконуючим обов'язки Голови Вищої Ради Юстиції України ОСОБА_7, а лише висловлено незгоду з її відповіддю на звернення про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, однак така незгода не є підставою для прийняття рішення, передбаченого ст. 97 КПК України. Також, прокурор вважає, що судом безпідставно направлено копію заяви ОСОБА_5 від 18.11.2010 року прокурору для прийняття відповідного рішення.

У запереченнях на касаційну скаргу, ОСОБА_5, просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення та за результатами розгляду її скарги зобов'язати Генерального прокурора України, керуючись ст. 97 КПК України, постановити одне із рішень, передбачених вказаною нормою закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали, які стали підставою для відмови у задоволенні скарги, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-11) положення статті 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями частини 2 ст. 55 Конституції України, частини 3 статті 110, частини 5 статті 234, частини 2 статті 236 КПК України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.

Аналіз норм КПК України (1001-05) дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та повинні містити достовірні відомості, що вказують на об'єктивні ознаки злочину або підготовки до нього.

Таким чином, предметом оскарження у даному випадку в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України.

Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_5 на дії Генерального прокурора України щодо розгляду її заяви про вчинення злочину, виходив безпосередньо із положень ч. 2 ст. 97 КПК України про те, що по заяві про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити повідомлення чи заяву за належністю.

Проте, суд не звернув увагу на зміст заяви ОСОБА_5 Генеральному прокурору України від 17 листопада 2011 року про необхідність проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК та не дав їй належної оцінки.

Як убачається зі змісту цієї заяви, ОСОБА_5 просила провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України щодо виконуючого обов'язки Голови Вищої Ради Юстиції України ОСОБА_7 на предмет наявності чи відсутності в її діях ознак складів злочинів, передбачених статтями 364, 367 КК України.

Суд, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_5 на дії Генерального прокурора України, виходив тільки з буквального тлумачення положень статей 95, 97 КПК України і не дав оцінки тому факту, що її заява не відповідає вимогам ст. 95 КПК України і по суті не містить конкретних відомостей, що вказували б на об'єктивні ознаки злочину, нібито вчиненого виконуючого обов'язки Голови Вищої Ради Юстиції України ОСОБА_7 Замість цього заявник лише висловив особисту незгоду із відповіддю за підписом виконуючого обов'язки Голови Вищої Ради Юстиції України ОСОБА_7

Отже, не давши належної оцінки заяві ОСОБА_5 в аспекті Рішення Конституційного Суду України №19-рп/2011 (v019p710-10) від 14 грудня 2011 року та вимог ст. 95 КПК України, суд прийняв передчасне рішення про направлення копії заяви ОСОБА_5 до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.

Апеляційним судом не перевірено належним чином доводи апеляції прокурора та прийнято рішення, яке не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Вищенаведені порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, а тому відповідні судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, у ході якого суду необхідно перевірити відповідність заяви ОСОБА_5 вимогам ст. 95 КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, задовольнити.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року за скаргою ОСОБА_5 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.