Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Кравченко С.І.,

суддів Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 17 травня 2012 року справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2011 року,

ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м.Києва зі скаргою на бездіяльність Генеральної Прокуратури України, в якій просив зобов'язати Генеральну прокуратуру України провести дослідчу перевірку в порядку ст. 97 КПК України за фактом внесення недостовірних відомостей по наказу від 22.10.2009 року №1147-о та їх фальсифікації, зловживання службовим становищем, службового недбальства і службового підроблення з боку посадових осіб прокуратури Донецької області під час винесення зазначеного наказу.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України направлено Генеральному прокурору України для прийняття рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2011 року зазначена постанова Печерського районного суду м. Києва залишена без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на незаконність постановлених судових рішень, ставить питання про їх скасування і направлення справи на новий судовий розгляд. Зазначає, що висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, оскільки по скарзі ОСОБА_1 Генеральною прокуратурою України приймалося рішення, заява направлялася до прокуратури Донецької області. Наголошує, що КПК (1001-05) не передбачає можливість направлення заяви про злочин за належністю із зобов'язанням прийняти рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України, а на ці порушення вимог закону не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, Печерський районний суд м.Києва скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України розглянув по суті та направив скаргу Генеральному прокурору України для прийняття відповідного рішення. Постанову місцевого суду переглянув апеляційний суд та залишив її без зміни.

Відповідно до ч. 2 ст. 383 КПК України у касаційному порядку можуть бути перевірені вироки місцевих судів, постанови (ухвали) цих судів у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, інші постанови (ухвали), які перешкоджають подальшому провадженню у справі, ухвали апеляційного суду постановлені щодо цих вироків, постанов (ухвал), крім випадків, коли апеляційною інстанцією зазначені рішення скасовано, а справу направлено на нове розслідування чи новий судовий розгляд, а також ухвали апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку щодо видачі особи (екстрадиції).

Виходячи з вищевикладеного, оскаржувані прокурором судові рішення не входять до переліку рішень, передбачених ст. 383 КПК України і не перешкоджають подальшому руху справи за заявою ОСОБА_1

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2011 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України залишити без зміни.