Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А.М.,

суддів: Марчук Н.О., Широян Т.А.,

за участю прокурора Міщенко Т.В.,

розглянула в судовому засіданні 15 травня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 15 вересня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області від 02 серпня 2011 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, неодноразово

судимого, останній раз 06 квітня

2007 року Чаплинським районним

судом Херсонської області за ч. 1

ст. 122, ч. 1 ст. 296, ст. 70 КК

України на 4 роки позбавлення волі,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення покарання, призначеного вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 6 квітня 2007 року, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 17 серпня 2005 року, відбуваючи покарання у виді позбавлення волі у Північній виправній колонії в м. Херсоні, знаходячись разом із ОСОБА_2 за розпивання спиртних напоїв в локалізованому приміщенні - на подвір'ї чергової частини охоронної зони виправної колонії, під час виниклої сварки з потерпілим, у стані алкогольного сп'яніння умисно наніс останньому численні удари руками та ногами по голові та тулубу, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та закрити провадження по справі на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, або направити справу на нове розслідування. Свої вимоги мотивує тим, що обвинувачення ґрунтується виключно на суперечливих показаннях свідків - працівників колонії та оголошених у судовому засіданні показаннях свідка - ув'язненого ОСОБА_3, якого він не мав можливості допитати. Вважає, що було порушено його право на захист, оскільки судом не була перевірена його версія події, безмотивно відмовлено в допиті свідків захисту. Крім того, ОСОБА_1 вказує на порушення кримінально-процесуального закону, допущені при аудіо фіксації судового процесу, наданні на ознайомлення матеріалів справи та протоколу судового засідання, розгляді зауважень на протокол судового засідання та при апеляційному провадженні.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про часткове підтримання скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом. Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при провадженні у справі кримінально-процесуального закону.

Згідно з положеннями ст. 334 КПК України мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визначеного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного із засуджених, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Формулювання обвинувачення повинно містити точний опис обставин справи із зазначенням ознак об'єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним, та його кваліфікуючих ознак. У цій частині вироку необхідно викласти весь обсяг обвинувачення, обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочинів, а потім докази в обґрунтування цих висновків.

Однак ці та інші вимоги кримінально-процесуального закону при її розгляді судом дотримані не були, обставини справи були розглянуті поверхово, докази належним чином не досліджені, частина їх досліджена з порушенням встановленого кримінально-процесуальним законом порядку.

Також судом не виконані вимоги кримінально-процесуального закону щодо аналізу та оцінки доказів по справі. Суд у вироку має зазначити джерело доказу, фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються. Остаточну оцінку доказам суд дає з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України, а висновки суду щодо оцінки доказів повинні бути викладені в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви в їх достовірності.

У вироку суду щодо ОСОБА_1 суд перерахував докази, в тому числі й ті, які не досліджував, коротко розкрив зміст лише їх частини, не зазначаючи, які обставини ними підтверджуються або спростовуються. Тобто суд в обґрунтування своїх висновків щодо винності засудженого не проаналізував докази у справі та фактично не дав їм ніякої оцінки.

Крім того, відповідно до ст. 257 КПК України суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити всі докази по справі: допитати підсудного, потерпілого, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи. Лише після безпосереднього дослідження доказів суд може посилатись на них у вироку в обґрунтування своїх висновків. Порядок допиту свідків і потерпілих у судовому засіданні встановлено ст.ст. 303, 308 КПК України, а ст. 306 КПК України передбачено, що оголосити показання свідка та потерпілого, дані ними під час дізнання чи досудового слідства, суд може з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу у випадках наявних суперечностей між показаннями, даними в суді та під час слідства, неявки в судове засідання свідків або потерпілих, якщо явка їх з тієї чи іншої причини є неможливою, а також в інших передбачених законом випадках.

На порушення вищезазначених вимог закону суд не навів даних про виклик в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16 ОСОБА_10, ОСОБА_11, не застосував заходи до забезпечення явки свідка ОСОБА_3, оголосив їх показання та послався на них у вироку в обґрунтування обвинувачення ОСОБА_1

У рішенні «ОСОБА_12 проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що в разі, якщо обвинувальний вирок виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, яку обвинувачений (підсудний) не мав можливості допитати особисто чи домогтися її допиту під час розслідування справи або судового розгляду, права сторони захисту виявляються обмеженими настільки, що це порушує передбачені ст. 6 Конвенції гарантії. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не мала можливості спростувати.

Крім того, суд першої інстанції, безпосередньо не дослідивши вищевказані докази, не виконав вказівки, викладені в ухвалі від 29 вересня 2009 року Апеляційного суду Херсонської області, чим порушив і вимоги ч. 4 ст. 374 КПК України.

Також ОСОБА_1 протягом усього досудового та судового слідства заявляв про свою непричетність до вчинення злочину та на підтвердження своїх доводів просив допитати дванадцять додаткових свідків.

Разом із тим, місцевий суд взагалі не навів ніякої оцінки позиції ОСОБА_1 та відмовив у допиті свідків захисту, жодним чином не вмотивувавши своє рішення.

Таким чином по справі допущено істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України є підставою для скасування вироку суду.

Апеляційний суд, формально розглянувши справу щодо ОСОБА_1, не звернув уваги на зазначені вище порушення, допущені судом першої інстанції, та виніс ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки не містить докладних мотивів прийнятого рішення та підстав, через які апеляції засудженого та потерпілого визнані необґрунтованими.

З урахуванням наведеного в сукупності колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно повно й всебічно дослідити всі докази по справі, дати їм належну оцінку, перевірити інші доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, та прийняти законне й обґрунтоване рішення з викладенням у вироку аналізу доказів та мотивів прийнятого рішення.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 15 вересня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області від 02 серпня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.