Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А.М.

суддів Широян Т.А.,Марчук Н.О.

з участю прокурора Таргонія О.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 травня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2011 року.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 березня 2011 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості

за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік;

за ч. 1 ст. 364 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік 6 місяців;

за ч. 2 ст. 366 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік 6 місяців;

за ч. 2 ст. 364 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, на нього покладені обов'язки згідно п.п. 3,4 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2011 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено.

Із мотивувальної частини вироку виключено посилання суду, що обставина, яка обтяжує покарання, є рецидив злочинів, в іншій частині вирок залишено без зміни.

Згідно вироку ОСОБА_1 засуджено за те, що він, обіймаючи посаду землевпорядника при Рачинській сільській раді Дубенського району Рівненської області, будучи службовою особою, наділений організаційно-розпорядчими функціями, діючи умисно склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи на ім'я ОСОБА_2 про передачу останньому безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в розмірі 0,12 га, рішення №2 Рачинської сільської ради Дубенського району від 12 березня 1998 року.

В дійсності ОСОБА_2 заяви про виділення йому безкоштовно земельної ділянки до сільської ради не подавав.

Продовжуючи свою злочинну діяльність ОСОБА_1 в період часу з 2006 по 2008 рік в такий же спосіб, зловживаючи своїм службовим становищем, виготовив та видав завідомо неправдиві офіційні документи про безкоштовну передачу у приватну власність земельних ділянок: ОСОБА_3 в розмірі 0,20 га, ринковою вартістю 28 291 грн., ОСОБА_4 в розмірі 0,14 га, вартістю 27 258 грн., ОСОБА_5 в розмірі 0,10 га, вартістю 12 042 грн., ОСОБА_6 в розмірі 0,15 га, вартістю 23 824 грн., ОСОБА_7 в розмірі 0,23 га вартістю 79 603 грн., а всього загальною вартістю 191 872 грн.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій засудженого, просить скасувати вирок та ухвалу суду щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених ним злочинів і особі засудженого внаслідок його м'якості, наголошуючи на тому, що поза увагою суду залишено, що своїми діями ОСОБА_1 завдав значної матеріальної шкоди та вчинив підірвав авторитету органів державної влади. Вважає, що щире каяття ОСОБА_1 зумовлено наміром уникнути покарання, пов'язаного з позбавленням волі.

На касаційну скаргу прокурора засудженим ОСОБА_1 подані заперечення.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційної скарги, самого засудженого, який просив судові рішення щодо нього залишити без зміни, пояснивши, що особи, які отримали право на земельні ділянки фактично були дітьми осіб, які мали право на них, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні службових злочинів, при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними доказами, які були досліджені судом в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України.

Що ж стосується тверджень прокурора про м'якість призначеного засудженому покарання у зв'язку зі звільненням його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання, вони є непереконливими.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно із законом ст. 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.

Призначаючи покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував тяжкість вчинених ОСОБА_1 злочинів, особу засудженого, його позитивні характеристики за місцем проживання, а також інші обставини. Зокрема, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання. При цьому суд врахував у якості обтяжуючої покарання обставини - рецидив злочину, на чому наголошував у касаційній скарзі прокурор.

Рішення про звільнення ОСОБА_1 відбування основного покарання з випробуванням суд належним чином мотивував.

Апеляційний суд переглянув дану кримінальну справу за апеляцією прокурора, яка аналогічна касаційній скарзі, та у відповідності до вимог ст. 377 КПК України виніс мотивовану ухвалу, якою визнав вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 законним і обґрунтованим, правильно виправивши помилку суду першої інстанції щодо призначення засудженому додаткового покарання.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи щодо неможливості виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, не є достатніми для визнання неправомірним застосування ст. 75 КК України.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2011 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.