Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А.М.

суддів Широян Т.А., Марчук Н.О.,

з участю:

прокурора Гладкого О.Є.,

скаржника ОСОБА_1,

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 травня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постанову Подільського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2011 року.

Постановою старшого слідчого ОВС СВ УБОЗ ГУ МВС України в Київській області від 5 листопада 2010 року щодо директора державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 195 КК України.

Даною постановою було встановлено, що ОСОБА_1, займаючи посаду директора державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг», діючи всупереч інтересів підприємства, без проведення тендерних процедур по закупівлі паливно-мастильних матеріалів, грубо порушуючи вимоги Закону України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року (1490-14) здійснювала закупівлю товарів, робіт та послуг без проведення тендерів за явно завищеними цінами, та на протязі 2008 року придбала у ПП «ОСОБА_4» за державні кошти паливно-мастильні матеріали на суму 1 574 347, 26 грн., чим спричинила розтрату державних коштів на суму 216 556,20 грн., що становила різницю між фактичними витратами на придбання паливно-мастильних матеріалів і тими, які могли б становити при здійсненні їх шляхом проведення тендеру.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2011 року, винесеною за скаргою ОСОБА_1, постанову старшого слідчого ОВС СВ УБОЗ ГУ МВС України в Київській області від 5 листопада 2010 року про порушення щодо неї кримінальної справи скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2011 року постанову суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що судами необґрунтовано скасовано постанову про порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи, оскільки органами досудового слідства при її порушенні було дотримано вимог ст. ст. 94, 98 КПК України, а суд, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, у порушення вимог ст. 236-8 КПК України вдався до оцінки доказів. Вважає, що апеляційний суд безпідставно відхилив апеляцію прокурора, подану з аналогічних касаційній скарзі підстав, у зв'язку з чим просить судові рішення скасувати, а справу - направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційної скарги, скаржницю ОСОБА_1, її захисників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти лише наявність передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Проте місцевий суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1, вказаних вимог закону не дотримався, оскільки замість перевірки наявності передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законності джерел отримання даних, які стали підставою для її винесення, вдався до оцінки наявних у справі доказів, зазначивши зокрема, що « достатніх фактичних даних про те, що в діях ОСОБА_1 вбачається розкрадання чужого майна немає, висновки слідчого ґрунтуються лише на припущеннях, а дані про те, що ОСОБА_1 знала про вказані обставини та діяла всупереч очевидних і відомих їй обставин, в матеріалах, на підставі яких було порушено кримінальну справу, відсутні.» При цьому суд наголошує у постанові на дотримання органами дізнання вимог ст. 62 Конституції України щодо неприпустимості обґрунтування висновків про винність особи у вчиненні злочину припущеннями, а також дає аналіз пояснень ОСОБА_1 та інших свідків тощо, тоді як на даній стадії судочинства питання винності особи, щодо якої порушено кримінальну справу, не вирішується.

Апеляційний суд, залишивши рішення суду першої інстанції без зміни, вказані недоліки хибно визнав законними.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій, розглянувши справу з порушеннями вимог ст. 236-8 КПК України, дійшли передчасного висновку про незаконність постанови про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1, постанова місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду необхідно у відповідності з вимогами ст. 236-8 КПК України перевірити наявність передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав для винесення постанови про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення зазначеної постанови, та, не розглядаючи й заздалегідь не вирішуючи тих питань, які вирішуються судом при розгляді справи по суті, постановити законне і справедливе судове рішення.

Керуючись ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Постанову Подільського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2011 року ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.