Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

судді доповідача Орлянської В. І.,

суддів: Лагнюка М. М., Суржка А. В.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції на вирок Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року щодо засудженої ОСОБА_1,

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Кам'янець - Подільськ Хмельницької області, громадянинку України, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судиму,

за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року без змін.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 та доведеності вини, просить судові рішення скасувати, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м'якості, оскільки не призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому, прокурор зазначає, що висновок суду першої інстанції про незастосування до засудженої додаткового покарання фактично є безпідставним, оскільки будь-яких обґрунтувань з цього приводу у вироку суду не наведено, а також прокурор посилається на те, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, належним чином не оцінив суспільну небезпеку вчиненого засудженою злочину, не надав вичерпних відповідей на доводи апеляції і не навів в ухвалі переконливих підстав прийнятого рішення, у зв'язку з чим апеляційний суд допустив порушення вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України.

За вироком суду ОСОБА_1 17 березня 2014 року, приблизно о 09 годині 17 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем Toyota Land Cruiser д.н.з. НОМЕР_1, розпочала рух по вул. Червоноармійській, 103 в м. Києві.

В цей час по зазначеній адресі, справа наліво відносно руху автомобіля йшла пішохід ОСОБА_2

Під час руху ОСОБА_1 допустила порушення вимог п. 1.5, 2.3 підпункт "б" та 10.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) .

Порушення вказаних правил виявились в тім, що ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем, заїхала на територію ДП "Національний палац мистецтв "Україна" зупинилася, а потім розпочавши рух, проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконалася, що це буду безпечним та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_2, у результаті чого потерпілій спричинено тяжкі тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання прокурором порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Суд касаційної інстанції, згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, зазначених у вироку, та кваліфікація її дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі щодо скасування судових рішень у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м'якості, у зв'язку з незастосуванням до неї додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є не обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної, яка раніше не судима, працює заступником генерального директора - художнім керівником з творчих питань НПМ "Україна", позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, наявності обставин, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, відсутності обставин, які обтяжують покарання, врахував позицію потерпілої, яка заявила про примирення з засудженою і просила її суворо не карати, обґрунтовано дійшов висновку про призначення основного покарання у виді позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами, та про можливість її виправлення та перевиховання без відбування основного покарання із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

На думку колегії суддів, призначене засудженій ОСОБА_1 районним судом покарання, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, є обґрунтованим і необхідним для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам статей 50, 65, 66, 75 КК України.

Розгляд справи у суді апеляційної інстанції проводився у передбаченому законом порядку. Зміст ухвали цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою, з чим погоджується і колегія суддів.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових рішень і задоволення скарги прокурора, з мотивів необхідності застосування додаткового покарання до засудженої ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, тим більше, що його призначення є правом суду, а не обов'язком, тому у відкритті провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.