Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С.С.

суддів: Дембовського С.Г., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Голюги В.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 3 травня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1, поданою в інтересах ОСОБА_2, на постанову Іршавського районного суду від 23 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 27 грудня 2011 року,

Постановою Іршавського районного суду від 23 листопада 2011 року, залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 27 грудня 2011 року, відмовлено в задоволенні заяви про звільнення від кримінального покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році» (3680-17) ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1, має на утриманні неповнолітню дитину, засудженого вироком Іршавського районного суду Закарпатської області 31.01.2006 року за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Постанова мотивована тим, що після набрання вироком законної сили ОСОБА_2 ухилився від призначеного йому судом покарання, тому його посилання про наявність на утриманні малолітньої дитини є надуманим і не підтвердженим належними доказами. Відповідно до ст. 6 Закону «Про амністію в 2011 році» від кримінальної відповідальності звільняються особи, кримінальні справи відносно яких перебувають у провадженні судів, але вироки не набрали законної сили. Звільнення від покарання на підставі ст. 3 п «г» вказаного закону можливе якщо засуджений відбув не менше половини призначеного йому строку покарання. А оскільки ОСОБА_2 покарання не відбував у зв'язку з його розшуком то він не може бути звільнений від призначеного покарання.

Крім того підставою для відмови в задоволенні заяви засудженого суд вказав те, що вона надійшла після сплину трьох-місячного строку встановленого законом для його виконання.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області постанову суду змінено, виключено з її мотивувальної частини твердження про відсутність у ОСОБА_2 малолітньої дитини. В решті постанову залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд. Касаційна скарга мотивована тим, що постановою місцевого суду було допущено неправильне застосування кримінального закону, оскільки засуджений ОСОБА_2 є суб'єктом застосування Закону «Про амністію в 2011 році» (3680-17) і підлягає звільненню від покарання. Також захисник вказує на те, що під час апеляційного розгляду не були досліджені та не отримали оцінки всі доводи викладені в його апеляції, тим самим було допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про амністію в 2011 році» передбачено порядок звільнення від кримінальної відповідальності осіб, кримінальні справи стосовно яких розглядаються судами, але вироки не набрали законної сили. Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_2 був засуджений вироком Іршавського районного суду 31 січня 2006 року за ч.2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Вирок набув законної сили 16 травня 2006 року, але на час розгляду справи в суді ОСОБА_2 покарання не відбував. Таким чином, застосування вказаної статті про розгляді заяви ОСОБА_2, в якій він ставив питання про звільнення його від призначеного покарання є безпідставним. Також є безпідставним посилання в постанові суду на ст. 3 цього Закону, оскільки нею регламентовано порядок звільнення від покарання осіб, які не підлягали звільненню від покарання на підставі статей 1 та 2, а також посилання не те, що застосування амністії можливе лише на протязі трьох місяців починаючи з дня набрання ним чинності.

Як убачається з матеріалів справи засуджений ОСОБА_2 ставив перед судом питання про звільнення його від покарання на підставі ст.1 п. «в» закону «Про амністію у 2011 році» посилаючись на те, що він засуджений за злочин вчинений з необережності, який відповідно до вимог ст. 12 КК України не є особливо тяжким злочином, на день набрання чинності цим Законом (3680-17) мав неповнолітню дитину. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 суд зробив висновок про відсутність у нього на утриманні малолітньої дитини. Але апеляційним судом обґрунтовано визнано такий висновок помилковим і прийнято рішення про виключення його з мотивувальної частини постанови суду.

Тому доводи вказані в касаційній скарзі про те, що викладене в постанові суду тлумачення закону, яким обґрунтовувалась відмова в задоволенні заяви, суперечить його точному змісту, є обґрунтованими.

Разом із тим, як убачається з наявних матеріалів справи засуджений ОСОБА_2 не відшкодував завдані ним збитки згідно вироку суду в сумі 42396 гривень матеріальної шкоди та 15 000 гривень моральної шкоди, а тому відповідно до ч.1 п. «є» ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст.7 п. «ї» Закону України «Про амністію в 2011 році» він не підлягає звільненню від покарання. У зв'язку з чим рішення суду є правильним по своїй суті.

За таких обставин колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 394, 395, 396 КПК України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Іршавського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 грудня 2011 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про звільнення його від відбування покарання на підставі п. "в" ст.1 Закону України "Про амністію в 2011 році" - без зміни.