Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Кондрак Н.Й.,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін: сторони не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю.) від 27.08.2012 у справі № 2а-6278/11/0170/4

за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора Автономної Республіки Крим (вул. Дзержинського, 6,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

в інтересах держави в особі: Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища (вул. Кечкеметська, 198, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95020)

до Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим (вул. Стаханівська, 21, Масандра, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98650)

треті особи: Державна адміністрація парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський" (Масандрівський парк, 40, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98600)

ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)

ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)

за участю Сімферопольської міжрайонної природоохоронної прокуратури Автономної Республіки Крим (вул.Дзержинського, 6, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)

про визнання протиправним та скасування рішення,

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.08.2012 у задоволенні адміністративного позову Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища до Масандрівської селищної ради (за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача - Державної адміністрації парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Лівадійський", "Масандрівський", "Місхорський", на стороні відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4) про визнання протиправним та скасування рішення -відмовлено.

На зазначене судове рішення від Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Сімферопольський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 16.09.2004 №42 "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3".

Позов мотивовано порушенням Земельного кодексу України (2768-14) та нормам статтей 7, 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", внаслідок чого оскаржуване рішення прийнято відповідачем з перевищенням наданих законодавством повноважень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим від 16.09.2004 року №42 "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3" прийнято без порушень вимог чинного законодавства, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту відводу земельної ділянки площею 0,10 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_3.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням 17-ї сесії 24-го скликання Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим від 09.04.2004 №50 ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки.

16.09.2004 на 19 сесії 24-го скликання Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим прийнято рішення №42 "Про надання у приватну власність земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_3", яким ОСОБА_3 затверджений проект землеустрою з відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_3, площею 0,0940 із земель Масандрівської сільської ради, передано ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку (кадастровий номер 0111948100:01:003:0079) загальною площею 0,0940 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3.

На підставі рішення Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим №42 ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії КМ №013234.

В подальшому, згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07.10.2004 (реєстр.номер 3-3866) вказана земельна ділянка площею 0,0940 га, яка належала ОСОБА_3, була продана ОСОБА_5. Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004(реєстр.номер 3-4703) земельна ділянка площею 0,0940 га, яка належала ОСОБА_5, була продана ОСОБА_6. Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.03.2006 (реєстр.номер 1-175) земельна ділянка площею 0,0940 га, яка належала ОСОБА_6, була продана Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергоінвест". Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.11.2010 (реєстр.номер 13419) земельна ділянка площею 0,0940 га, яка належала на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергоінвест", була продана ОСОБА_4.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що на момент вирішення справі по суті власником земельної ділянки площею 0,0940 га. за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_4, що підтверджується вищезазначеним договором купівлі-продажу, листами-відповідями на запити Сімферопольського природоохоронного прокурора про надання інформації від управління Державного комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим від 14.06.2012 №2147-2/10-25-4, від Виконавчого комітету Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим від 08.06.2012 №02-19/935, а також підтвердженням зазначеного факту самим ОСОБА_4 у надісланій на адресу суду письмовій заяві.

Як свідчать матеріали справи 28.04.2011 Республіканським комітетом з охорони навколишнього середовища Автономної Республіки Крим проведено перевірку з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства на територіях парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Масандрівський" та парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Лівадійський", за результатами якої встановлено, що земельна ділянка, виділена ОСОБА_3 рішенням Масандрівської селищної ради №42 від 16.09.2004 площею 0,0940, входить в межі парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Масандрівський", використання якої під будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд протирічить статтям 7, 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", про що складено акт № 43-з.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення),встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до пунктів "а", "б" частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що третя особа ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту відводу земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_3. На замовлення третій особи ОСОБА_3 було розроблено проект відводу вказаної земельної ділянки, який був узгоджений з органами та службами вказаними у статті 118 Земельного кодексу України, зокрема, проект землеустрою містить висновки: Управління головного архітектору Ялтинського міської міської ради №05/905 від 21.07.2004; Управління екологічної інспекції Південнокримського регіону від 18.08.2004 №1431-51;Республіканського комітету з охорони культурної спадщини про можливість відведення земельної ділянки від 17.08.2004 №1258-у; Ялтинської міської санітарно епідеміологічної станції від 18.08.2004 №444; Ялтинського міського управління земельних ресурсів від 25.08.2004.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що проект відведення земельної ділянки пройшов Державну землевпорядну експертизу, що підтверджується відповідним висновком від 01.09.2004 №2147-К-25/460 з відміткою про погодження 09.09.2004.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надана оскаржуваним рішенням у власність ОСОБА_3 земельна ділянка розташована у межах населеного пункту і відповідно до приписів вказаних норм надання її віднесено до повноважень відповідача.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що вказані вище документи є належним доказом дотримання відповідачем, при прийнятті оскаржуваного рішення від 16.09.2004 №42, встановленого діючим на час прийняття такого рішення законодавством порядку щодо надання земельних ділянок у власність громадянам.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо визнання протиправним оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до приписів статті 150 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на час прийняття оскаржуваного рішення статтею 7 Закону №2456 встановлено, що землі природно-заповідного фонду- це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України (2768-14) .

Слід зазначити, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010 №1826-VI (1826-17) , який набрав чинності 16.02.2010, статтю 7 Закону №2456 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду".

Помилковими вважаються доводи апеляційної скарги про те, що надана третій особі земельна ділянка була розташована в межах природно-заповідного фонду, а саме на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва "Масандрівський", оскільки щодо визначення території природно-заповідного фонду позивач керувався положеннями частини четвертої статті 7 Закону №2456 (в редакції із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України"від 21.01.2010 №1826-VI (1826-17) ) та вважає, що межі природно-заповідного фонду, в даному випадку, були встановлені на підставі проекту організації території Масандрівського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що проектом створення території Масандрівського парку від 1999 року визначено територію, яка відноситься до об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення -парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва "Масандрівський", а знаходження земельної ділянки на території парку підтверджується даними проекту, оскільки таки доводи є необґрунтованими та не свідчать про прийняття оскаржуваного рішення протиправно, тому що на час прийняття відповідачем даного рішення в 2004 році Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України"від 21.01.2010 №1826-VI (1826-17) , яким статтю 7 Закону №2456 було доповнено частиною четвертою, не діяв, а отже, його положення не могли бути враховані відповідачем.

Таким чином на час прийняття оскаржуваного рішення, межі природно-заповідного фонду (Масандрівського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва) не були встановлені в натурі, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі, тому відсутні порушення відповідачем при прийняття оскаржуваного рішення вимог статті 150 Земельного кодексу України, з перевищенням наданих повноважень.

Судова колегія зауважує, що на час прийняття оскаржуваного рішення (16.09.2004) діяла редакція частини першої статті 125 Земельного кодексу України, відповідно до якої право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно частини першої статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Тобто, станом на 16.09.2004 повинен був існувати державний акт на право постійного користування землями парку, тоді як доказів існування такого документу суду не представлено.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема, позивачем не надано доказів, що ділянка надана у власність ОСОБА_3 на час прийняття оскаржуваного рішення була розташована в межах земельної ділянки природно-заповідного фонду (Масандрівського парку), а також про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Масандрівська селищна рада Автономної Республіки Крим порушила вимоги законодавства України, а надані відповідачем письмові пояснення щодо правомірності винесення спірного рішення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи дії Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим щодо прийняття оскаржуваного рішення від 16.09.2004 №42 "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3", суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим від 16.09.2004 №42 "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3" прийнято без порушень вимог чинного законодавства, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

Апеляційну скаргу Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.08.2012 у справі № 2а-6278/11/0170/4 залишити без змін.

ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 листопада 2012 р.

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко