Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А.,суддів Слинька С.С., Чуйко О.Г.,за участю прокурора Опанасюка О.В. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 липня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2011 року та ухвалу колегії суддів Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 лютого 2012 року.

Вироком Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2011 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого, останнього разу 07 вересня 2010 року за ч. 1 ст. 263 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням іспитовим строком 1 рік 6 місяців,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_6 до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня

2010 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він 27 липня 2011 року приблизно о 22:30, проникнувши до кімнати АДРЕСА_1, повторно таємно викрав телефон «Самсунг 1900» з аудіогарнітурою та гроші, заподіявши ОСОБА_7 матеріальної шкоди на суму 4411 грн.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2012 року вирок районного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, постановлені щодо його підзахисного, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі

ОСОБА_6 внаслідок суворості. Крім того стверджує, що апеляційний суд порушив право засудженого на захист, розглянувши справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав судові рішення щодо ОСОБА_6 законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у її задоволенні слід відмовити.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Щодо стосується доводів захисника про суворість призначеного

ОСОБА_6 покарання, то вони є непереконливими.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції при визначенні виду та розміру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_6 врахував як тяжкість вчиненого злочину, так і дані, що характеризують особу засудженого, а саме, те що ОСОБА_6 раніше був неодноразово судимий, характеризується посередньо. Також суд зважив і на обставини, що пом'якшують його покарання, - щире каяття у вчиненому злочині та явку з повинною, а також на відсутність обставин, що його обтяжують.

Керуючись указаними даними в сукупності з принципом необхідності та достатності призначеного покарання для виправлення й перевиховання засудженого, суд призначив ОСОБА_6 мінімальне покарання, передбачене санкцією інкримінованої йому статті.

Враховуючи те, що засуджений вчинив злочин у період іспитового строку, суд дійшов правильного висновку про необхідність застосування положень ст. 71 КК України, та призначив остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі.

Аналогічні доводи щодо суворості призначеного ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі були наведені і в апеляційній скарзі захисника засудженого, перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, вважати його необгрунтованим чи сумнівним підстав немає.

З огляду на наведене, колегія суддів не знаходить підстав для пом'якшення йому покарання, оскільки це покарання за своїм видом та розміром є справедливим і необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

Твердження захисника про порушення апеляційним судом права на захист, оскільки розгляд справи здійснювався за відсутності засудженого, також є безпідставними.

Відповідно до ст. 358 КПК України засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов'язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає необхідним провести судове слідство. Засуджений, який утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, коли про це надійшло його клопотання.

Однак, як убачається з матеріалів справи та зі змісту апеляційної скарги захисника засудженого, при апеляційному розгляді справи не ставилося питання про погіршення становища останнього, а клопотання самого засудженого про його виклик та доставку до апеляційного суду матеріали справи не містять.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 362 КПК України явка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції в цій справі не є обов'язковою.

Наведене свідчить, що під час апеляційного розгляду справи суд не порушив права засудженого ОСОБА_6 на захист.

Істотних порушень вимог закону, які би давали підстави для зміни чи скасування постановлених судових рішень, колегія суддів не виявила.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від

09 грудня 2011 року та ухвалу колегії суддів Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 лютого 2012 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.