5-190к13 Про таємне, багаторазове викрадення чужого майна, скоєне із проникненням до автомобілів - 13.08.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 15 січня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2012 року,

вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від

13 серпня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено: за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов'язки, передбачені пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави судові витрати в сумі 235,20 грн.

Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК України 1960 року.

Зазначеним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він упродовж грудня 2011 - квітня 2012 року близько 23-ої год. й у нічний час на території міста Луцька вчинив десять крадіжок, зокрема:

- у грудні 2011 року з автомобіля НОМЕР_1, що знаходився по вул. Дубнівській, 12, викрав належне ОСОБА_3 майно - дві фари на загальну суму 200 грн;

- у січні 2012 року з автомобіля НОМЕР_2, що знаходився по просп. Соборності, 31-а, викрав належне ОСОБА_4 майно - чотири динаміки до автомагнітоли на загальну суму 880 грн;

- у лютому 2012 року з автомобіля «Мерседес Спринтер» державний номерний знак НОМЕР_3, що знаходився по вул. Задворецькій, 9, викрав належне ОСОБА_5 майно - автомагнітолу і два динаміки, електрочайник на загальну суму 400 грн;

- у лютому 2012 року з автомобіля «Пежо» державний номерний знак НОМЕР_4, що знаходився по вулиці Липинського, 15, викрав належне ОСОБА_6 майно - автомагнітолу та 8 пачок цигарок на загальну суму 680 грн;

- 23 лютого 2012 року з автомобіля НОМЕР_5, що знаходився по просп. Соборності, 37-а, викрав належне ОСОБА_7 майно - два динаміки до автомагнітоли на загальну суму 630 грн;

- наприкінці лютого 2012 року з автомобіля «ВАЗ 21065» державний номерний знак 51439ВО, що знаходився по вул. 8-го березня, 30, викрав належне ОСОБА_8 майно - флеш картку та авто магнітолу на загальну суму 900 грн;

- наприкінці березня 2012 року з цього ж автомобіля викрав належні ОСОБА_8 два динаміки до автомагнітоли на загальну суму 1 000 грн;

- 30 березня 2012 року з автомобіля «Сітроєн Віза» державний номерний НОМЕР_7, що знаходився у дворі будинків № 37 і 39 по просп. Волі, викрав належне ОСОБА_9 майно - два динаміки з панеллю, акумулятор на загальну суму 1 200 грн;

- у цей самий день з автомобіля «Опель» державний номерний знак НОМЕР_6, що знаходився по просп. Волі, 49-а, викрав належне ОСОБА_10 майно - навігатор, флеш-карту, плеєр, окуляри, канцелярський ніж, на загальну суму 1 270 грн;

- 3 квітня 2012 року з автомобіля «ВАЗ 2105» державний номерний знак НОМЕР_8, що знаходився по просп. Волі, 37, викрав належне ОСОБА_11 майно - два динаміки до автомагнітоли, на загальну суму 200 грн.

За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вирок суду першої інстанції в частині призначення засудженому покарання скасовано Апеляційним судом Волинської області, яким постановлено свій вирок від 16 жовтня 2012 року. Цим вироком

ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 185 КК України на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 3 роки, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У цей строк зараховано час перебування під вартою з 10 по 13 квітня 2012 року включно. Змінено запобіжний захід на взяття під варту. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_2, посилаючись на надмірну суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, оскільки його належить відбувати реально, порушує питання про зміну вироку апеляційного суду з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року. Вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не врахував особу винного, залишив поза увагою ряд пом'якшуючих покарання обставин, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Тому просить застосувати ст. 75 КК України й звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника на підтримання касаційної скарги, думку прокурора про залишення оскаржуваного вироку без зміни, перевіривши матеріали справи. обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація діянь за ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не заперечуються.

Постановляючи свій вирок у частині призначення покарання засудженому ОСОБА_1, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного й усі інші обставини, які мають правове значення, та дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК України, що призвело до м'якості заходу примусу, незабезпечення досягнення його мети.

При визначенні ступеня тяжкості вчинених злочинів суд апеляційної інстанції виходив із того, що їх віднесено до категорії середньої тяжкості, унаслідок винних дій засудженого потерпіло десять осіб, більшості з яких завдані збитки не відшкодовано.

Досліджуючи дані про особу засудженого, суд установив, що за місцем проживання ОСОБА_1 характеризується посередньо. Останній, як убачається з матеріалів справи, упродовж тривалого часу офіційно суспільно-корисною працею не займався, натомість у цей період вчиняв корисливі злочини. З огляду на кількість епізодів злочинної діяльності, апеляційний суд обґрунтовано вказав на стійкість умислу ОСОБА_1, спрямованого на протиправну поведінку, отже, і суспільну небезпечність засудженого.

Ураховуючи це, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Разом із тим, апеляційний суд відповідно до постановленого вироку погодився із висновками суду першої інстанції про наявність пом'якшуючих покарання обставин, а саме з'явлення ОСОБА_1 із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів. Крім того, суд зважив на молодий вік засудженого й на те, що він уперше притягується до кримінальної відповідальності, працевлаштувався. Взявши до уваги наведені дані про особу винного та обставини, які пом'якшують покарання, відсутність обставин протилежного змісту, апеляційний суд призначив ОСОБА_1 покарання не в максимальних межах санкції кримінального закону.

Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання внаслідок суворості у касаційній скарзі не міститься. До того ж захисник фактично не оспорює визначені судом вид і розмір заходу примусу, а заперечує рішення щодо порядку його відбування.

Таким чином, апеляційним судом вимоги статей 50, 65 КК України дотримано, призначене засудженому покарання є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Підстав для пом'якшення покарання і, зокрема, застосування до ОСОБА_1 інституту звільнення від відбування покарання, як про це йдеться у поданій захисником касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу захисника ОСОБА_2- без задоволення.