Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі

головуючого Орлянської В.І.,

суддів Франтовської Т.І., Суржка А.В.,

за участю прокурора Таргонія О.В.,

розглянула в м. Києві 27 вересня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Балаклавського районного суду м. Севастополя від 25 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 1 листопада 2011 року.

Вироком Балаклавського районного суду м. Севастополя від 25 червня 2011 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого: вироком Апеляційного суду м. Севастополя від 28 грудня 2007 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 71 КК України, ОСОБА_1 частково приєднано покарання невідбуте за вироком Апеляційного суду м. Севастополя від 28 грудня 2007 року, та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 2 місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Вироком Балаклавського районного суду м. Севастополя від 25 червня 2011 року також засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 1 листопада 2011 року вирок Балаклавського районного суду м. Севастополя від 25 червня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно вироку, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 11 лютого 2009 року о 14 год. 45 хв., за попередньою змовою з ОСОБА_2, перебуваючи в приміщенні ВАТ «Державний ощадний банк України», розташованого в будинку № 5 по вул. Невській Балаклавського району м. Севастополя, маючи на меті корисливий мотив, з метою власного збагачення, застосовуючи насильство небезпечне для життя та здоров'я касира ОСОБА_3, яке виразилось в нанесенні удару стільцем по голові, в результаті якого ОСОБА_3 отримала легкі тілесні ушкодження, відкрито заволоділи грошовими коштами ВАТ «Державний ощадний банк України» в сумі 25493 грн. 49 коп. З викраденими грошовими коштами засуджені з місця скоєння злочину зникли, спричинивши ВАТ «Державний ощадний банк України» матеріальну шкоду на зазначену суму та розпорядившись викраденими коштами на власний розсуд.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вищезазначені вирок та ухвалу та пом'якшити йому покарання. Посилається при цьому на неповноту та однобічність слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону. Зазначає, що судом було неправильно кваліфіковані його дії за ч. 2 ст. 187 КК України, просить їх перекваліфікувати на ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому покарання, на підставі ст. 69 КК України. Вказує також, що органами досудового слідства не було доведено попередньої змови та застосування насильства небезпечного для життя та здоров'я, а суд апеляційної інстанції постановив невмотивовану ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 377 КПК України та не врахував всіх обставин справи.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про необхідність залишення касаційної скарги засудженого без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції і перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України, не підлягають, а неповнота судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовується касаційна скарга в даній справі, можуть бути підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень, згідно ст. 367 КПК України, тільки в апеляційному порядку.

Твердження засудженого про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 187 КК України, та прохання перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 186 КК України не ґрунтуються на точному змістові кримінальних законів, які передбачають відповідальність за злочин, у вчиненні якого його визнано винуватим.

Суд, безпосередньо дослідив зібрані по справі докази, здійснив їх оцінку у повній відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, встановив обставини справи з належною повнотою.

Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковані правильно.

Так, суд встановив, що ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, який засуджений за скоєння даного злочину за ч. 2 ст. 187 КК України, вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством небезпечним для життя потерпілої ОСОБА_3 відкрито заволоділи грошовими коштами ВАТ «Державний ощадний банк України» в сумі 25493 грн. 49 коп.

Зокрема винність ОСОБА_1 підтверджується показаннями потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_3 даними ними в судовому засіданні про те, що дії засуджених були узгоджені (т. 2 а.с. 72-73), висновком судово-медичної експертизи № 785 від 27 травня 2009 року про те, що у ОСОБА_3 наявні тілесні ушкодження спричинені тупим предметом, можливо частиною стільця, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, показаннями свідка ОСОБА_5, протоколами огляду місця події від 11 лютого 2009 року (т. 1 а.с. 32-43), протоколами відтворення обстановки та обставин події від 12 березня 2011 року (т. 2 а.с. 148-153), показаннями експерта ОСОБА_6, яка підтримала свої висновки стосовно спричинення потерпілій ОСОБА_3 тілесних ушкоджень викладених нею при проведенні відтворення обстановки та обставин події (т. 2 а.с. 170).

Зазначені у касаційній скарзі доводи про те, що висновки в цій частині не ґрунтуються на матеріалах справи, є необґрунтованими, оскільки суд, у відповідності до вимог ст. 323 КПК України, дав оцінку доказам, ґрунтуючись на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Доводи засудженого ОСОБА_1 про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу є безпідставними.

Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, його ролі, характеру посягання та інших обставин, зокрема й тих, про які йдеться у касаційній скарзі, і є справедливим.

Апеляційний суд ретельно розглянув апеляцію засудженого, яка за своїм змістом аналогічна касаційній скарзі, і у відповідності до вимог ст. 377 КПК України докладно вмотивував свої висновки про її необґрунтованість.

Інших порушень, які б перешкодили чи могли перешкодити судам повно та всебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, не виявлено.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Балаклавського районного суду м. Севастополя від 25 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 1 листопада 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.