Колегія суддів cудової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А.,

суддів: Слинька С.С., Наставного В.В.,

за участю прокурора Деруна А.І.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 вересня 2012 року справу за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора України Гаврилюка М.І. на постанову Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 січня 2012 року.

07 листопада 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із скаргою на бездіяльність Генерального прокурора України, обґрунтовуючи тим, що Генеральною прокуратурою України за його заявою від 01 серпня 2011 року про вчинення заступником Генерального прокурора України ОСОБА_3 злочину, копія якої була направлена відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2011 року, що набрала законної сили, рішення в порядку ст. 97 КПК України не прийнято.

Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність Генерального прокурора України задоволено частково та копію його заяви від 01 серпня 2011 року про вчинення злочинів направлено до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України, а в іншій частині вимог скарги щодо визнання бездіяльності прокурора незаконною відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2012 року постанову суду першої інстанції залишено без змін, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення.

У касаційній скарзі прокурор вказує на істотні порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону і просить судові рішення за скаргою ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому посилається на відсутність у заяві ОСОБА_2 об'єктивних даних про вчинення злочину, що, на думку прокурора, не тягне за собою обов'язковості прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України. Вважає, що прокуратура надала ОСОБА_2 належну відповідь на його скаргу в порядку Закону України «Про звернення громадян» (393/96-ВР) .

ОСОБА_2 в запереченнях на касаційну скаргу прокурора вказує на обґрунтованість судових рішень та безпідставність доводів скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-11) положення ст. 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями ст. 55 ч.2 Конституції України, ст. 110 ч.3, ст. 234 ч.5, ст. 236 ч.2 КПК України, ст. 2 ч.2, ст. 17 п.2 ч.3 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинювані або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.

Системний аналіз норм КПК України (1001-05) дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до вимог ст. 95 цього Кодексу, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених цією статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину і повинні містити конкретні відомості про вчинення діяння, що містить ознаки того чи іншого злочину, передбачені диспозиціями відповідних статей КК України (2341-14) .

Таким чином, предметом оскарження в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України. Скарги на інші дії або бездіяльність цього суб'єкта владних повноважень підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Об'єктивну сторону злочинів, передбачених ст.ст. 364, 365 КК України, становлять діяння (дія чи бездіяльності), які вчиняються з використанням влади або службового становища, які здійснюється в межах наданих особі службових повноважень, суперечить інтересам служби та знаходиться у причинному зв'язку із зазначеними наслідками.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо розгляду його заяви про вчинення злочину, зазначених вимог закону не врахував, а виходив лише з буквального тлумачення положень ст. 97 ч.2 КПК України про те, що за заявою про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані прийняти одне із зазначених у цій статті рішень.

Крім того, суд першої інстанції, зазначаючи про відсутність права в межах кримінального судочинства визнавати бездіяльність прокурора неправомірною чи незаконною та приймаючи рішення про направлення копії заяви ОСОБА_2 від 01 серпня 2011 року Генеральному прокурору України для прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України, не врахував, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2011 року вже було прийнято таке ж рішення про направлення копії цієї заяви.

Апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляції прокурора і прийняв рішення, яке не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Таким чином, під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінально-процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень, що у відповідності з вимогами ст. 398 ч.1п.1 КПК України є підставою для скасування таких рішень.

За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а рішення судів обох інстанцій скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді необхідно врахувати наведене, а також доводи прокурора, зазначені в апеляції і касаційній скарзі, справу розглянути відповідно до вимог КПК України (1001-05) та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2012 року у справі за скаргою ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.