Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І., суддів:Суржка А.В., Франтовської Т.І.,за участю прокурора Волошиної Т.Г.,звільненого від кримінальної відповідальності ОСОБА_5,розглянула в відкритому судовому засіданні 27 вересня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 березня 2012 року щодо ОСОБА_5

Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 березня 2012 року щодо

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

як вказано в постанові суду, кримінальну справу провадженням закрито за ч. 2 ст. 191; ч. 1 ст. 366; ч. 2 ст. 15 КК України на підставі ст. 47 КК України у зв'язку з передачею на поруки колективу виконавчого комітету Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області.

ОСОБА_5 обвинувачувався у тому, що, перебуваючи на посаді директора КП «Глухівціводоканал», яке знаходиться в смт Глухівці по вул. Леніна, 5 Козятинського району Вінницької області, згідно розпорядження виконавчого комітету Глуховецької селищної ради № 17 від 08.06.2006 року та контракту, укладеного між Глуховецькою селищною радою та керівником підприємства, відповідно до статуту підприємства, виконуючи організаційно-розпорядчі функції та, відповідно, будучи службовою особою, діючи з корисливих мотивів, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинив злочини за наступних обставин.

03.03.2011 року на підставі заяви ОСОБА_6 про прийняття на роботу директор КП «Глухівціводоканал» ОСОБА_5 видав наказ № 9к від 03.03.2011 року і прийняв останню на роботу на посаду апаратника стічних вод, не повідомивши її про це. В подальшому, діючи як службова особа, останній умисно, з метою заволодіння чужим майном, достовірно знаючи, що ОСОБА_6 фактично не працює на вищевказаному підприємстві, вніс завідомо неправдиві відомості до книги рахунку № 66 «Розрахунки по оплаті праці» та табелів обліку робочого часу за березень-квітень 2011 року про відпрацювання нею робочого часу, в подальшому склав платіжні відомості № 151 за березень 2011 року та № 194 за квітень 2011 року.

Ці неправдиві платіжні відомості та табелі обліку робочого часу ОСОБА_5, як директор КП «Глухівціводоканал», завірив власним підписом, потім, підробивши в платіжних відомостях підпис за ОСОБА_6, подав вказані документи до бухгалтерії КП «Глухівціводоканал», де отримав за неї заробітну плату відповідно за березень 892,27 грн та квітень 1040,19 грн., таким чином, привласнив грошові кошти у вигляді заробітної плати ОСОБА_6, заподіявши збитків підприємству на загальну суму 1932,46 грн, що в 4,1 рази перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, який діяв на момент вчинення злочину.

Продовжуючи злочинну діяльність ОСОБА_5, діючи як службова особа, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи службовим становищем, достовірно знаючи, що ОСОБА_6 до виконання обов'язків апаратника стічних вод не приступала і на роботі не з'являлась, вніс завідомо неправдиві відомості до книги по рахунку № 66 «Розрахунки по оплаті праці» та табелю обліку робочого часу за травень 2011 року про перебування останньої на робочому місці, на підставі якого незаконно нарахована заробітна плата у розмірі 1135,11 грн, однак вказаними коштами ОСОБА_5 заволодіти не вдалось з неналежних від нього причин, оскільки був викритий працівниками міліції.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування постанови Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 березня 2012 року та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Мотивує це тим, що за змістом ст. 47 КК України, особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості, а не вчинення такою особою сукупності злочинів указаної тяжкості.

Крім того, стверджує, що ОСОБА_5 не є членом колективу, на поруки якому його передали, а тому трудовий колектив не може застосовувати до нього реальні заходи виховного характеру.

Також вважає, що резолютивна частина постанови не відповідає вимогам закону, так як в ній не відображено рішення суду про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею його на поруки, а тільки закрито провадженням справу.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу в повному обсязі, думку ОСОБА_5, який просив застосувати щодо нього акт амністії, про що подавав заяву суду першої інстанції до початку розгляду справи по суті; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, постанова районного суду скасуванню, а ОСОБА_5 - звільненню від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії із закриттям провадження по справі.

Відповідно до ст. 47 КК України, особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялась, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки трудовому колективу підприємства за його клопотанням за умови, якщо вона протягом року з дня передачі на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 червня 2010 року (v0007700-10) «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», однією з умов звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України, є вчинення особою злочину вперше. Тому особу, в діях якої вбачається повторність, реальна сукупність чи рецидив злочинів, не можна звільняти від кримінальної відповідальності на підставі цієї статті.

Як видно із матеріалів справи, органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні трьох злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191; ч. 1 ст. 366 ; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України, які утворювали реальну сукупність, що виключало можливість звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України.

За таких обставин місцевий суд не вправі був застосовувати до ОСОБА_5 положення ст. 47 КК України та закривати кримінальну справу з передачею останнього на поруки колективу виконавчого комітету Глухівської селищної ради, тим більше, що він не є працівником вказаної установи.

Обґрунтованими є й доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність резолютивної частини постанови вимогам ст. 47 КПК України. Так, закривши провадженням кримінальну справу щодо ОСОБА_5 та передавши його на поруки, суд в резолютивній частині постанови не зазначив про звільнення останнього від кримінальної відповідальності, як того вимагає закон.

Разом з тим, при перевірці матеріалів справи колегією суддів встановлено, що органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191; ч. 1 ст. 366 ч. 2; ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України (а. с. 200, 221-230). В той же час, суд виклавши аналогічну фабулу обвинувачення в резолютивній частині постанови, зазначив про закриття справи тільки за ч. 2 ст. 191; ч.1 ст.366; ч. 2 ст. 15 КК України. Таким чином, суд фактично не закрив справу щодо ОСОБА_5 за ч.2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України, тим самим допустив суперечності в своїй постанові, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Оскільки судом першої інстанції зазначені обставини залишені поза увагою, що ставить під сумнів правильність його рішення про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_5 у зв'язку з передачею його на поруки трудовому колективу, то постанова суду, відповідно ч. 1 ст. 398 КПК України, як постановлена із порушенням кримінального та кримінально-процесуального закону підлягає скасуванню.

В процесі розгляду справи касаційною інстанцією встановлено, що ОСОБА_5 до розгляду справи по суті в суді першої інстанції клопотанням від 1 березня 2012 року просив звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії (а. с. 250). Однак, суд не перевірив наявність підстав для застосування зазначеного акту та не розв'язав вказане клопотання, тим самим порушив права ОСОБА_5 та погіршив його становище.

При розгляді справи в суді касаційної інстанції ОСОБА_5 повторно заявив клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію» (3680-17) у зв'язку з наявністю на його утриманні двох неповнолітніх дітей.

Застосування акту амністії при наявності згоди особи - це обов'язок суду та є безумовною підставою для звільнення від кримінальної відповідальності із закриттям кримінальної справи. В той же час звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України - це право суду і здійснюється під певними умовами, а у разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Відповідно до п. в ст. 1 Закону України «Про амністію в 2011 році» № 3680-VI від 8 липня 2011 року, ос

оби, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку, звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України.Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону звільняються від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, особи, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_5 заявляв клопотання про застосування до нього акту амністії, однак суд не розв'язав його, а в суді касаційної інстанції при розгляді справи він також просив звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію в 2011 році» (3680-17) та для цього наявні всі підстави, зокрема, вчинені ОСОБА_5 злочини не відносять до категорії тяжких чи особливо тяжких, на утриманні у останнього знаходяться двоє неповнолітніх дітей 31.05.1998 року та 28.12.2005 року, колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 є суб'єктом амністії, а тому його слід звільнити від кримінальної відповідальності на підставі п. в ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» із закриттям кримінальної справи.

Керуючись статтями 394- 396, 398 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задовольнити частково.

Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 березня 2012 року про закриття провадження по кримінальній справі щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 191; ч. 1 ст. 366; ч. 2 ст. 15 КК України на підставі ст. 47 КК України у зв'язку з передачею на поруки колективу виконавчого комітету Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області скасувати.

В порядку ст. 395 КПК України, ОСОБА_5 звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 191; ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі п. в ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» № 3680-VI від 8 липня 2011 року.

Кримінальну справу щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 191; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 191; ч. 1 ст. 366 КК України провадженням закрити.