Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С.М., суддів: за участю прокурора засудженого Єлфімова О.В., Животова Г.О. ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянула в судовому засіданні 25 вересня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2011 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості в силу вимог ст. 55 КК України (в редакції 1960), ст. 89 КК України (в редакції 2001 року),

засуджено:

- за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності;

- за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді 9 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, неодноразово судимого останній раз у 2006 році за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у

виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності .

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 рішення щодо якої в касаційному порядку не оскаржуєються.

За вироком суду, 17 квітня 2010 року, будучі в стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 домовилися відкрито, без застосування насильства, заволодіти майном громадянина ОСОБА_9

Реалізуючи задумане ОСОБА_8 цього ж дня, близько 23:30 обманним шляхом привела ОСОБА_9 до оговореного місця - до двору будинків № 92 по вул. Будівельників № 104 по проспекту Леніна в Жовтневому районі м. Маріуполя, де ОСОБА_6 та ОСОБА_5, діючи за своєю ініціативою застосували насильство небезпечне для життя і здоров'я потерпілого, здійснили напад на ОСОБА_9, в ході якого ОСОБА_5 - наніс потерпілому один удар кулаком в обличчя, від якого останній впав і втратив свідомість. Після цього ОСОБА_5 і ОСОБА_6 заволоділи майном ОСОБА_10 на загальну суму 1266 грн.

Крім того, ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 21 квітня 2010 року, приблизно о 01:45, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля магазину «Продукти плюс» по вул. Купріна, 25 у м. Маріуполі під час сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин умисно наніс ножем ОСОБА_11 не менше трьох ударів в живіт і поперек, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_5 просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому посилається на однобічність і неповноту судового і досудового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує на застосування щодо нього незаконних методів слідства, внаслідок чого він вимушений був себе обмовити у злочині. Стверджує про порушення його права на захист. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КК України.

Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на однобічність і неповноту судового і досудового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК України. Вказує на порушення його права на захист, а також на застосування щодо нього незаконних методів слідства. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки суд всі вказані у скарзі доводи не проаналізував і не зазначив підстав, через які визнав їх необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_5 на підтримку своєї касаційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 слід задовольнити частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 398 КПК України, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у ст. 369 КПК України щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, які оскаржуються засудженими. У зв'язку з наведеним, доводи скарги в цій частині у касаційному порядку перегляду не підлягають.

Як слідує з матеріалів справи, висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їм злочинів за обставин, установлених судом та викладених у вироку, обґрунтовані наявними в матеріалах справи доказами, які ретельно перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені. У тому числі належна оцінка була надана і визнавальним показанням засуджених, які вони давали на досудовому слідстві - при проведені очних ставок з потерпілими, даним протоколів відтворення обстановки і обставин подій за їх участю. До того ж потерпілий ОСОБА_9 як на досудовому слідстві, в тому числі при проведені очних ставок з засудженими, а також у судовому засіданні, послідовно стверджував, що від удару ОСОБА_5 він втратив свідомість, а коли отямився, то виявив крадіжку належного йому майна. Вказана обставина і стала підставою для кваліфікації дій засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ст. 187 КК України.

Відповідно до вимог ст. 67 КПК України оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Колегія суддів установила, що суд першої інстанції дотримався вимог цієї норми закону.

У ході вивчення матеріалів справи не було виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності. Тому твердження засуджених у скаргах про те, що зазначену справу сфальсифіковано, є необґрунтованим

Таким чином, проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, зокрема ті, на які містяться посилання в скаргах, та надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність засуджених у вчиненні викладених у вироку злочинів і правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 та ч. 2 ст. 187 КК України, а ОСОБА_6 - за ч. 2 ст. 187 КК України.

Посилання засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на те, що до них застосовувалися незаконні методи ведення слідства, внаслідок чого вони змушені були себе обмовити у злочинах, які не вчиняли, судом перевірялися і не знайшли підтвердження.

Відповідну перевірку проводила прокуратура Жовтневого району м. Маріуполя й за її результатами було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції.

Доводи засуджених про те, що вказана постанова винесена некомпетентною особою - помічником прокурора, колегія суддів також вважає безпідставними.

Зі змісту ст. 97 КПК України вбачається, що прокурор, слідчий, орган дізнання або суд по заяві або повідомленню про злочин приймає одне з рішень, вказаних у цій статті, в тому числі і про відмову в порушенні кримінальної справи.

Згідно ч. 1 п. 6 ст. 32 КПК України термін «прокурор» має значення - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції.

Таким чином, рішення про відмову в порушенні кримінальної справи згідно зі ст. 97 КПК України може прийняти і помічник прокурора району.

Даних, які свідчили б про порушення права засуджених на захист по справі не встановлено.

Покарання ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України. Суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, всі обставини, які обтяжують і пом'якшують покарання і воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Що стосується призначеного ОСОБА_5 покарання, то колегія суддів вважає, що воно є надто суворим та підлягає пом'якшенню, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Суд першої інстанції хоча і призначив ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 187 КК України у межах санкції вказаної статті, але недостатньо врахував конкретні обставини справи, дані про особу засудженого і призначив покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості.

З огляду на це, колегія суддів вважає за можливе пом'якшити засудженому ОСОБА_5 призначене покарання у виді позбавлення волі.

Тому постановлені щодо ОСОБА_5 судові рішення в частині призначення покарання підлягають зміні.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів .

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2011 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а ці рішення щодо ОСОБА_5 змінити.

Пом'якшити покарання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна, а також на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187 та ч. 1 ст. 121 КК України, остаточно визначити покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.