Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Григор'євої І.В., суддів: Єленіної Ж.М., Британчука В.В., за участю прокурора Сенюк В.О.,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 25 вересня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2012 року.

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 16 грудня 2011 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_5 у рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн, на користь Головного Фінансового управління Житомирської обласної державної адміністрації у рахунок відшкодування витрат на лікування - 2621,22 грн.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 12 травня 2008 року приблизно о 7 год 50 хв, керуючи автомобілем марки "ДЕО СЕНС" (реєстр. № НОМЕР_1), який належав ОСОБА_7, і рухаючись по вул. Щорса в напрямку вул. Ватутіна у м. Житомирі, в районі будинку № 94, порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3(б), 12.3, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) і здійснив наїзд на нерегульованому пішохідному переході на пішохода ОСОБА_5, у результаті чого потерпілій були завдані середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою апеляційного суду апеляцію потерпілої ОСОБА_5 залишено без задоволення, а зазначений вирок - без зміни.

За змістом касаційної скарги потерпіла ОСОБА_5 вказує на неправильне застосування судом кримінального закону та невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Зокрема, у скарзі йдеться про те, що суд безпідставно не визнав обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину повторно, оскільки 1 березня 2011 року за участю засудженого сталася ще одна дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої потерпіла особа померла. Зазначає і про те, що суд помилково зробив висновок, що засуджений розкаявся і вживав заходів для відшкодування шкоди, позитивно характеризується, а також про те, що суд не врахував інших обставин, що впливають на покарання. Крім того, вказує, що висновок суду першої інстанції про можливість застосування до засудженого ст. 75 КК України не ґрунтується на законі та матеріалах справи. Порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду, якою залишено без зміни вирок суду першої інстанції, та про направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи потерпілої, наведені в касаційній скарзі, про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м'якості, є непереконливими.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

З матеріалів справи убачається, що при вирішенні питання про призначення ОСОБА_6 покарання суд взяв до уваги тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, який характеризується позитивно, має батьків інвалідів, критично ставиться до вчиненого. Обставинами, що пом'якшують покарання, встановлено визнання вини, щире каяття, часткове відшкодування шкоди в розмірі 1000 грн. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Та обставина, що характеристику, видану приватним підприємцем ОСОБА_8 щодо засудженого, отримано незаконним шляхом, не підтверджує того факту, що останній характеризується негативно. Натомість, згідно з даними, які містяться в характеристиці, виданій пастором Церкви ХВЄ "Христа Господня" (т. 2, а.с. 154), та в довідці, виданій Житомирським обласним центром крові (т. 2, а.с.153), ОСОБА_6 характеризується позитивно. Інших даних, які би спростовували наведене, матеріали справи не містять. Тобто всупереч доводам касаційної скарги у матеріалах справи є характеристика, яка містить у собі позитивні дані про особу винного.

Безпідставними є також твердження в касаційній скарзі про те, що при постановленні вироку суд не визнав обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину повторно, оскільки 1 березня 2011 року за участю засудженого сталася ще одна дорожньо-транспортна пригода.

Матеріали справи не містять даних про те, що на час провадження справи в суді першої інстанції ОСОБА_6 вже був визнаний винним у вчиненні іншого аналогічного злочину.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також відсутні підстави вважати, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон, а саме положення ст. 75 КК України.

Звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 75 КК України і, проаналізувавши тяжкість скоєного злочину, особу винного, всі обставини справи, дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, та належним чином обґрунтував прийняте рішення.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Доводи ОСОБА_5 аналогічного змісту перевірялись і судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд мотивував в ухвалі і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й достатніми доводи касаційної скарги про скасування ухвали апеляційного суду із зазначених у ній підстав.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2012 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_5 без задоволення.