Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І., суддів: Суржка А.В., Франтовської Т.І., за участю прокурора Матюшевої О.В., захисника ОСОБА_5,розглянула в судовому засіданні 20 вересня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь в розгляді справи судом, на вирок Апеляційного суду м. Севастополя від 12 жовтня 2011 року щодо засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7; та за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду м. Севастополя від 12 жовтня 2011 року щодо засудженого ОСОБА_6

Вироком Апеляційного суду м. Севастополя від 12 жовтня 2011 року засуджено

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 8.06.2007 року Ленінським районним судом м. Севастополя за ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років,

за ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;

за ч. 5 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

за ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 9 (дев'ять) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

за ч. 3 ст. 28 - п. п. 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком 12 (дванадцять) років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання, до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 червня 2007 року та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років 6 (шість) місяців з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше судимого 8.06.2007 року Ленінським районним судом м. Севастополя за ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців, звільненого 11.09.2009 року умовно-достроково на строк 11 місяців 3 дні,

за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

за ч. 5 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

за ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком 8 (вісім) років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання, до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 червня 2007 року та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років 6 (шість) місяців з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Строк відбування покарання вирішено обчислювати: ОСОБА_6 - з 10 березня 2010 року, ОСОБА_7 - з 27 січня 2010 року.

Зараховано ОСОБА_6 в строк відбування призначеного покарання фактично відбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 червня 2007 року у виді позбавлення волі з 1 лютого 2005 року по 10 березня 2010 року.

Зараховано ОСОБА_7 в строк відбування призначеного покарання фактично відбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 червня 2007 року у виді позбавлення волі з 6 лютого 2005 року по 11 вересня 2009 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_6 - 35 000 грн, з ОСОБА_7 - 15 000 грн.

Цивільний позов ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди залишено без розгляду.

Вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнані винними та засуджені за вчинення в складі організованої групи з іншими особами тяжких та особо тяжких злочинів за наступних обставин.

ОСОБА_6 приблизно в травні 2004 року з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, з метою протиправного збагачення за рахунок викрадення майна громадян, організував злочинну групу, до складу якої, окрім нього, ввійшли інші особи, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, а з кінця липня - початку серпня 2004 року до них приєднався і ОСОБА_7

Здійснюючи керівництво даною групою, ОСОБА_6, з відома та за згодою інших учасників групи, наперед розробляв плани вчинення злочинів, які коректувалися в залежності від розвитку подій, розприділяв ролі, обов'язки між членами групи, а також сам приймав активну участь у всіх вчинених групою злочинах.

Зокрема, ОСОБА_6, як організатор та керівник організованої групи, вибирав, а також затверджував вибрані іншими членами групи об'єкти злочинних посягань, а саме - дорогі автомобілі та інше майно громадян.

Функції інших учасників злочинної групи для реалізації загального злочинного умислу розприділялись наступним чином.

Інші особи, разом з ОСОБА_6, переміщувались по містам України, підбираючи об'єкти злочинних посягань, приймали участь в їх безпосередньому заволодіння, усуненні перепон для вчинення злочинів, в тому числі і з допомогою раніше придбаної для цих цілей зброї.

ОСОБА_7, як учасник організованої злочинної групи, також брав участь в заволодінні майном громадян, а також сприяв у вчиненні іншими учасниками групи злочинів, шляхом перевозки останніх на належному йому автотранспорті по території України.

Так, ОСОБА_6, в складі організованої групи, діючи по раніше розробленому плану для досягнення поставлених цілей, спільно з іншими особами, приблизно в травні 2004 року при невстановлених слідством обставинах, без передбаченого законом дозволу, придбав вогнепальну зброю - пістолет калібра 9 мм, та боєприпаси до нього - не менше 2 патронів калібра 9 мм, які незаконно носив та зберігав при собі.

В грудні 2004 року ОСОБА_6 із корисливих мотивів, діючи в складі організованої злочинної групи спільно з ОСОБА_7 та іншими особами, вирішив заволодіти автомашиною «Мерседес-Бенц С-200К», яка є власністю ОСОБА_10, а також іншим її індивідуальним майном.

При цьому, ОСОБА_6, як організатор злочинної групи, розробив детальний план вчинення даного злочину, з яким погодились ОСОБА_7 та інші особи. Відповідно до даного плану, члени злочинної групи 17 грудня 2004 року у вечірній час прибули до будинку АДРЕСА_2, де ОСОБА_6 та інша особа, використовуючи знайомство ОСОБА_6 з потерпілою ОСОБА_10, шляхом вільного доступу, зайшли в її квартиру АДРЕСА_1, після чого під надуманим приводом запропонували останній вийти з ними на вулицю, на що ОСОБА_10 погодилась. Вийшовши з під'їзду, ОСОБА_6, спільно з іншою особою, посадили ОСОБА_10 в салон автомобіля БМВ, яким управляв ОСОБА_6, відвезли її в район будинків приватного сектору по вул. Пожарова в м. Севастополі, де до них приєдналась інша особа, сівши в автомобіль.

Після цього, ОСОБА_6, спільно з іншими особами, вивезли потерпілу ОСОБА_10 з території м. Севастополя в Бахчисарайський район АР Крим, де вчинили на неї напад та із застосування погрози, небезпечної для життя та здоров'я потерпілої, заволоділи належним їй майном: сумкою вартістю 1010 грн, в якій знаходились гаманець вартістю 378 грн, гроші в сумі 1500 грн, косметичка з косметикою вартістю 505 грн, документи потерпілої (технічний паспорт автомобіля та посвідчення водія ОСОБА_10.), дві банківські карточки з наявними на банківських рахунках валютними коштами в сумі 213,45 доларів США, що в еквіваленті становить 1077 грн. ключі від квартири та легкового автомобіля марки «Мерседес-Бенц С-200К».

Після цього, в цей же день в нічний час ОСОБА_6, діючи відповідно до загального злочинного умислу, спрямованого на заволодіння майном ОСОБА_10, використовуючи раніше викрадені у неї ключі від належної їй квартири, передав їх іншій особі, яка спільно з ОСОБА_7, на автомобілі останнього ВАЗ 2103, прибули до будинку АДРЕСА_2, де шляхом відкриття замків вхідних дверей, проникли в квартиру НОМЕР_2, звідки повторно, таємно викрали майно потерпілої, а саме фотоапарат «Олімп» вартістю 3172 грн, мобільний телефон «Самсунг Е-820», вартістю 1908 грн, мобільний телефон «Самсунг V-200», вартістю 2120 грн, з сім-карткою до нього, вартістю 150 грн, норкову шубу, вартістю 13323 грн, годинник жіночий наручний «Frank Muller Genev» оригінальні 7506 S6 із золотим корпусом вартістю 29150 грн, золоті сережки з діамантами, вартістю 26460 грн, золотий перстень з діамантами, вартістю 15876 грн, 15 шт CD-дисків загальною вартістю 150 грн, таким чином, викрали майно потерпілої на загальну суму 94 226 грн, що є особливо великим розміром, спричинивши їй тим самим матеріальну шкоду на вказану суму.

Вранці 18 грудня 2004 року ОСОБА_6, діючи відповідно до раніше досягнутої домовленості між всіма учасниками злочинної групи, передав іншій особі раніше викрадені ключі від автомобіля НОМЕР_1, належного ОСОБА_10 Після цього вказана інша особа спільно з ОСОБА_7 на належному останньому автомобілі прибув до автомобільної стоянки в районі будинку АДРЕСА_2, де, діючи повторно, заволоділи транспортним засобом «Мерседес-Бенц С-200К», вартістю 286 127,77 грн, що більше ніж в 3630 раз перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, тим самим спричинив ОСОБА_10 велику матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_6, діючи спільно та узгоджено з учасниками організованої злочинної групи, не розказуючи при цьому про свій злочинний план учаснику групи ОСОБА_11, переслідуючи ціль умисного вбивства ОСОБА_10, діючи з метою приховування раніше вчинених ними вищевказаних злочинів, а саме розбійного нападу на ОСОБА_10, таємного викрадення її особистого майна, в тому числі заволодіння транспортним засобом, умисно позбавили останню життя за наступних обставин.

ОСОБА_6 та інші особи насильно вивезли ОСОБА_10 на належному їй автомобілі «Мерседес-Бенц С-200К» із м. Севастополя на територію Покровського району Дніпропетровської області, де 18 грудня 2004 року в нічну пору доби, в районі комишів, розташованому на 109-му км автодороги «Запоріжжя-Донецьк», інші особи із наявного у них вогнепальної зброї - пістолета калібру 9 мм, здійснили кожний по одному вистрілу в потерпілу ОСОБА_10, спричинивши їй два вогнепальні поранення, від яких потерпіла померла на місці.

23 грудня 2004 року у вечірній час ОСОБА_6, спільно з іншими особами, в багажнику автомобіля БМВ, належному ОСОБА_6, перевезли труп ОСОБА_10 в лісопосадку, розташовану на 120-му км вищезазначеної дороги, де з метою прикриття вчиненого злочину закопали його в землю.

В касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи доведеність вини та кваліфікацію засуджених, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині цивільного позову та направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону в частині неправильного розв'язання цивільного позову, заявленого потерпілою ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди.

Вказує, що суд безпідставно залишив цивільний позов потерпілої без розгляду, пославшись на те, що вона не пред'явила документи на підтвердження вартості викраденого майна, хоча вона заявляла цивільний позов на уточнену суму 90 997 грн, а в ході судового слідства за клопотанням обвинувачення до матеріалів кримінальної справи був приєднаний акт консультації, згідно якого була визначна середня вартість викрадених речей станом на 2004 рік. Однак, суд, повернувши потерпілій викрадений годинник та фотоапарат, не стягнув на її користь в якості матеріальної шкоди вартість двох викрадених мобільних телефонів, вартістю 1908 грн та 2120 грн відповідно, а також вартість викраденого фотоапарата, норкової шуби, золотих сережок та золотого персня з діамантами, а також CD-дисків. При цьому, в описовій частині вироку суд визнав доказаним факт викрадення зазначеного майна ОСОБА_10 та його вартість. Таким чином, суд, на думку прокурора, допустив суперечності між мотивувальною та резолютивною частинами вироку, признавши доведеним викрадення майна на зазначену суму, однак залишивши без розгляду цивільний позов.

В касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого ОСОБА_6 порушує питання про зміну вироку апеляційного суду, а саме виправдання його у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28 - п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України за відсутністю в його діях складів даних злочинів, а дії ОСОБА_6 з ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК України перекваліфікувати на ч. 1 ст. 396 та ст. 198 КК України.

При цьому, стверджує, що суд, не зважаючи на те, що жодна із заяв свідків про те, що вони не можуть з'явитися до суду для дачі показань, у встановленому судом порядку не прийнято, не містить вхідного штампу суду, а тому не відомо, як вони появилися в матеріалах справи, розглянув справу без допиту свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, а обмежився тільки оголошенням їхніх показань, даних на досудовому слідстві. А оголошені в ході судового слідства показання свідка ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 отримані з порушенням вимог КПК України (1001-05) , так як допит вказаних свідків був проведений не уповноваженою на те особою, а слідчим, який не входив до складу слідчо-оперативної групи по даній справі, а тому суд, на думку захисника, повинен був визнати їх недопустимими та не брати до уваги.

Крім того, захисник зазначає, що очні ставки між ОСОБА_6 та свідками ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 проведені не були у зв'язку з відмовою останніх, всупереч вимогам ст. 385 КПК України, від їх проведення.

Разом з тим, захисник вважає, що суд безпідставно взяв до уваги показання свідка ОСОБА_17, належним чином не врахував показання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 про те, що ОСОБА_6 участі у вбивстві ОСОБА_20 не приймав.

Не погоджується захисник і з висновками суду про те, що всі злочини ОСОБА_6 вчинив за попередньою змовою та в складі організованої групи з ОСОБА_7, ОСОБА_21, ОСОБА_22

Також, стверджує, що суд, не зважаючи на відомості про винесення слідчими органами РФ постанови про закриття відносно ОСОБА_21 кримінальної справи, та надсилання запиту на підтвердження цього факту на адресу Генеральної прокуратури України, не дочекався відповіді та постановив вирок, так і не провіривши даний факт.

Таким чином, на думку захисника, обвинувачення ґрунтується тільки на суперечливих показаннях свідків, які не були усунені ані досудовим, ані судовим слідством, тому, вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинах не доведена. Вважає, що його дії слід кваліфікувати за ст. 198 та ч. 1 ст. 396 КК України, та, врахувавши молодий вік та наявність на утриманні неповнолітньої дитини, призначити покарання, не пов'язане із триманням засудженого під вартою.

В запереченнях на касаційні скарги потерпіла ОСОБА_9, яка є матір'ю померлої ОСОБА_10, не погоджується як з доводами прокурора, так і захисника, вважає, що вирок апеляційного суду є законним та обґрунтованим, вина ОСОБА_6 підтверджується сукупністю зібраних по справі доказів. Також, вказує, що не має наміру оскаржувати рішення суду в частині цивільного позову та не погоджується з касаційною скаргою прокурора в повному об'ємі.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу прокурора з урахування позиції потерпілої, та просив її не задовольняти, захисника ОСОБА_5, який у повному обсязі підтримав касаційну скаргу в інтересах засудженого ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

Згідно змісту ст. ст. 114 КПК України слідчий має право провадити слідчі дії в інших районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, справа розслідувалася прокуратурою м. Севастополя, однак в порядку ст. 114 КПК України оперативним працівникам УМВС України в м. Севастополі було надано доручення здійснити привід ОСОБА_12, а також інших двох мужчин, які 19.12.04. придбали автомобіль ОСОБА_10 та допитати їх по обставинам придбання машини та залишення її на автодорозі «Умань-Сміла» в Черкаській області (т. 1 а. с. 267). На виконання вказаного доручення працівниками міліції було проведено допити свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (т. 1 а. с. 270-280).

Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги захисника в інтересах засудженого ОСОБА_6 про те, що допити зазначених свідків проведені неналежними особами, є безпідставними та не відповідають матеріалам справи.

Безпідставними є і доводи касаційної скарги захисника про порушення судом кримінально-процесуального законодавства при оголошенні даних на досудовому слідстві показань свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, без їх допиту в судовому засіданні.

Так, відповідно до ст. 306 КПК України суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання свідка, дані під час досудового слідства, у випадку неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих або інших причин неможлива.

Як вбачається з матеріалів справи, суд, вичерпавши всі можливі заходи щодо виклику свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 для дачі показань в судовому засіданні, врешті проаналізував їх заяви із зазначенням причин неможливості явки в судове засідання та, визнавши зазначені причини поважними, прийшов до обґрунтованого висновку про можливість оголошення даних ними показань на досудовому слідстві. (т. 4 а. с. 203)

Таким чином, перевіривши матеріали справи колегія суддів не вбачає істотних порушень кримінально-процесуального закону, в тому числі тих, на які вказує захисник в своїй касаційній скарзі, при проведенні допитів свідків на досудовому слідстві та при оголошенні їх показань в судовому засіданні. Тому касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, висновки суду про винність ОСОБА_6 у вчиненні зазначених у вироку злочинів підтверджуються даними показань самого засудженого про часткове визнанням ним своєї вини, показаннями потерпілої ОСОБА_9, матері вбитої ОСОБА_10, оголошеними в порядку ст. 306 КПК України показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_6 приїхав до них на автомобілі «Мерседес» сірого кольору та хотів, щоб вони відігнали автомобіль ОСОБА_12, а документи він підвезе пізніше, при цьому, ОСОБА_6 подзвонив ОСОБА_12, з розмови з яким ОСОБА_13 та ОСОБА_14 зрозуміли, що ОСОБА_12 відмовився брати машину без документів; оголошеними в порядку ст. 306 КПК України показаннями свідка ОСОБА_12 про те, що в грудні 2004 року ОСОБА_6 дзвонив ОСОБА_13 та просив передати ОСОБА_12 про те, що в нього є автомобіль «Мерседес», який він хотів продати, однак ОСОБА_13 сказав, що без документів купівлі автомобіля не можлива; оголошеними в порядку ст. 306 КПК України показаннями свідка ОСОБА_15, який за 2900 доларів США купив у ОСОБА_6 наручний годинник «Франк Мюллер» з сертифікатом до них; даними протоколу виїмки від 7 лютого 2005 року про вилучення у ОСОБА_15 наручного годинника «Франк Мюллер» з футляром та сертифікатом до нього; показаннями свідка ОСОБА_17, який познайомився із ОСОБА_6 у виправній колонії, про те, що останній розповідав йому про те, що він та інші особи вбили дівчину по імені ОСОБА_10, так як хотіли забрати її автомобіль «Мерседес», при цьому, ОСОБА_6 розповів всю послідовність вчинення злочину та свою роль, зокрема те, що він був організатором групи, а всі інші його боялись та виконували вказівки; даними показань свідка ОСОБА_18, старшого слідчого прокуратури м. Севастополя, який вів справу на початковому етапі слідства, та допитував ОСОБА_6 по обвинувачені його у вчинені злочину, передбаченого ст. 289 КК України, про те, що ОСОБА_6 при допитах розказав про вчинення ним в складі групи злочинів по відношенню до ОСОБА_10, при цьому, він зазначав, що безпосередньо вбивства не вчиняв; даними показань свідка ОСОБА_19, який в 2005 році працював старшим слідчим прокуратури м. Севастополя, про те, що ОСОБА_6, будучи допитаним в якості свідка, як під час допиту, так і під час відтворення обстановки та обставин події, розказував про обставини вчинення ним в складі організованої групи злочину, при цьому, він зазначав, що безпосередньо вбивства не вчиняв; даними оголошених в порядку ст. 306 КПК України показань свідка ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_6 позичив у нього грошові кошти, а в якості завдатку залишив фотоапарат «Олімпус»; даними протоколу виїмки від 6 лютого 2005 року про вилучення у ОСОБА_16 фотоапарату «Олімпус», викраденого із квартири ОСОБА_10 та переданого йому ОСОБА_6; даними протоколу пред'явлення для впізнання, під час якого ОСОБА_16 опізнав ОСОБА_6; а також даними протоколу огляду місця події від 6 лютого 2005 року, де був виявлений труп ОСОБА_10; даними висновку судово-медичної експертизи по дослідженню трупа ОСОБА_10, відповідно до яких смерть останньої настала в результаті двох вогнепальних поранень з ушкодженням кісток зводу та основи черепу та порушенням мозку; даними висновку судово-балістичної експертизи від 23.02.2005 року про те, що куля, вилучена 8.02.2005 року в ході судово-медичного дослідження із трупа ОСОБА_10, є вистріляною кулею 9 мм патрона до пістолета конструкції Макарова (ПМ) та автоматичних пістолетів Стечкіна (АПС); даними висновку медично-криміналістичної експертизи від 15 лютого 2005 року по дослідженню речей, які були на потерпілій; даними висновку судово-імунологічної експертизи № 313 від 13.04.2005 року про те, що на ковбику, вилученому із багажника автомобіля БМВ, належного ОСОБА_6, виявлена кров людини та виявлений антиген Н, який міг виникнути, в даному випадку від ОСОБА_10; даними протоколу огляду місця вчинення злочину від 22 грудня 2004 року, де був виявлений автомобіль «Мерседес-Бенц» С-200, викрадений в ОСОБА_10; даними власноручно написаної ОСОБА_6 явки з повинною.

Крім того, вина ОСОБА_6 у вчиненні зазначених у вироку злочинів підтверджується даними його показань в якості підозрюваного по іншій справі, в якій він був засуджений вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 червня 2007 року за ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Цим вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_23 були засуджені за вчинення ряду злочинів в період часу з 2004 по 2005 роки в складі організованої групи, організатором якої був саме ОСОБА_6, а членами були ОСОБА_7, ОСОБА_21 і ОСОБА_22 Даний вирок вступив в законну силу.

Таким чином, перевіривши матеріали справи, колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги захисника про недоведеність вини ОСОБА_6 у інкримінованих йому злочинах та необхідності перекваліфікації його дій на ч. 1 ст. 396 КК України - заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, та ст. 198 КК України - заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

При цьому, безпідставними є доводи захисника про те, що ОСОБА_6 не всі злочини вчинив в складі організованої групи та за попередньою змовою з іншими особами, так як вони спростовуються матеріалами справи. Так, в діях засудженого ОСОБА_6 наявні всі ознаки вчинення злочинів в складі організованої групи, а саме: в приготуванні та організації злочинів брали участь декілька осіб, вказані особи попередньо зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення цих та злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. При цьому, досудовим та судовим слідством встановлено, що ОСОБА_6 був організатором вказаної організованої групи.

Тому доводи захисника про те, що суд належним чином не врахував показання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 про те, що ОСОБА_6 участі у вбивстві ОСОБА_20 не приймав, а тому його дії безпідставно кваліфіковані за цією статтею, є неспроможними, так як відповідно до ч. 1 ст. 30 КК України організатор організованої групи (яким і був ОСОБА_6В.) підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою, якщо вони охоплювалися його умислом.

Таким чином, за встановлених судом апеляційної інстанцій обставин справи дії ОСОБА_6 кваліфіковані правильно за ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК України - придбання, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу, вчиненого організованою групою; за ч. 4 ст. 187 КК України - нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбою), вчиненого особою, яка раніше вчинила розбій, спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах, вчинений організованою групою; за ч. 5 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна, вчиненого повторно, поєднаного з проникненням в житло, вчинене в особливо великих розмірах, організованою групою; за ч. 3 ст. 289 КК України - незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою, вчинене повторно, організованою групою, яке спричинило велику матеріальну шкоду; за ч. 3 ст. 28 - п. 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з метою приховати інший злочин, вчинене організованою злочинною групою. З вказаною кваліфікацією погоджується і суд касаційної інстанції.

Що стосується доводів захисника про те, що суд, не зважаючи на відомості про винесення слідчими органами РФ постанови про закриття відносно ОСОБА_21 кримінальної справи, та надсилання запиту на підтвердження цього факту на адресу Генеральної прокуратури України, не дочекався відповіді та постановив вирок, так і не провіривши даний факт, чим істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону, є необґрунтованими.

Так, як вбачається з матеріалів справи постановою старшого слідчого прокуратури м. Севастополя від 28 січня 2010 року кримінальна справа щодо ОСОБА_22 та ОСОБА_21 за ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, п.п.6,9,12 ч. 2 ст. 115 КК України по фактам незаконного зберігання вогнепальної зброї, розбійного нападу на ОСОБА_10, незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_10 та її умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, виділено в окреме провадження (т. 1 а. с. 28).

Тому, доля кримінальної справи щодо ОСОБА_21, про що надсилався запит до Генеральної прокуратури України, стосується іншої справи.

Таким чином, колегія суддів не вбачає в тому, що суд, не дочекавшись відповіді Генеральної прокуратури України, постановив вирок, істотного порушення кримінально-процесуального закону, що могло вплинути на законність постановленого рішення.

При призначенні ОСОБА_6 покарання суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу засудженого, який позитивно характеризується, на обліках в нарколога та психіатра не перебуває, має неповнолітню дитину, а також відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, та прийшов до обґрунтованого висновку про можливість його виправлення тільки в умовах ізоляції від суспільства на тривалий строк.

Колегія суддів погоджується з визначеним ОСОБА_6 покарань та не вбачає підстав для його пом'якшення.

За таким обставин, касаційна скарга захисника в інтересах засудженого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає в повному об'ємі.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині цивільного позову та направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону в частині неправильного розв'язання цивільного позову, заявленого потерпілою ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди, то вони також є безпідставними.

Так, як вбачається з матеріалів справи, суд залиш цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд, прийнявши рішення про залишення цивільного позову потерпілої без розгляду, не позбавив її можливості його оскарження в порядку цивільного судочинства. Тим більше, що з поданих до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечень потерпілої на касаційні скарги захисника та прокурора, остання не погоджується з касаційною скаргою прокурора в цій частині. Цю позицію потерпілої підтримав і прокурор в касаційній інстанції.

Тому касаційна скарга прокурора також не підлягає задоволенню.

При перевірці матеріалів справи колегія суддів не вбачає істотних порушень кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для зміни та скасування судового рішення.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги прокурора, який брав участь в розгляді справи судом, та захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду м. Севастополя від 12 жовтня 2011 року щодо засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7 - залишити без зміни.