Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О. В.,

суддів: Сахна Р. І., Пузиревського Є. Б.,

Крещенка А. М., Матієк Т. В.,

за участю прокурора Курапова М. В.,

розглянувши в судовому засіданні 18 вересня 2012 року в м. Києві заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про допуск про перегляд постанови Орджонікідзевського районного суду

м. Запоріжжя від 06 квітня 2007 року та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 23 квітня 2007 року, постановлених у справі за скаргою ОСОБА_3 на постанову слідчого з особливо важливих справ прокуратури м. Запоріжжя від 24 жовтня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_5 за статтями 115, 120 КК України на підставі п. 1 ст. 6 КПК, на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикцію якої визнано Україною, порушень міжнародних зобов'язань під час вирішення справи судом,

24 жовтня 2006 року слідчий з особливо важливих справ прокуратури м. Запоріжжя виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_5 за статтями 115, 120 КК України на підставі п. 1 ст. 6 КПК України.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від

06 квітня 2007 року скаргу ОСОБА_3 на вищевказану постанову слідчого залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 квітня

2007 року апеляцію ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову місцевого суду - без зміни.

Європейський суд з прав людини рішенням від 15 вересня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 15 грудня 2011 року, у справі «ОСОБА_3 проти України», констатував порушення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у процесуальному аспекті.

У своїй заяві про перегляд судових рішень на підставі

п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК України ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просять переглянути та скасувати постановлені у справі за скаргою ОСОБА_3 судові рішення, а матеріали провадження направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилаються на долучене до заяви рішення Європейського суду від 15 вересня 2011 року, яким постановлено, що у справі «ОСОБА_3 проти України» мало місце порушення ст. 2 Конвенції у процесуальному аспекті, а саме: визнано, що в результаті різноманітних недоліків у процесі збирання та дослідження доказів остаточне пояснення смерті ОСОБА_5 як самогубства, надане слідчими органами, здебільшого ґрунтується на припущеннях, а не на неспростованій доказовій базі.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 березня 2012 року відповідно до вимог ч. 4 ст. 400-18 КПК України відкрила провадження у справі для її розгляду.

Постановою від 18 травня 2012 року суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначив матеріали провадження за скаргою ОСОБА_3 до розгляду в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 400-18 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про відсутність підстав для скасування судових рішень, перевіривши матеріали провадження та матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, обговоривши доводи, наведені у заяві, колегія суддів дійшла висновку, що заява ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до п. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду є обов'язковими для виконання Україною. Під виконанням рішення згідно зі ст. 1 вказаного Закону України слід розуміти виплату стягувачеві відшкодування, вжиття заходів індивідуального та загального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру відповідно до ст. 10 зазначеного Закону є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (995_004) , що здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі. Крім того, згідно з Рекомендацією N R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішення Європейським судом з прав людини», прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав.

Відповідно до ст. 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж для виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання засудженого винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Як убачається з матеріалів, на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зверталися до правоохоронних органів із заявами, в яких просили перевірити обставини смерті їх сина - ОСОБА_5, в результаті розгляду яких у справі неодноразово виносилися постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, які в подальшому були скасовані як прокуратурою, так і судом на підставі неповної, однобічної перевірки, і неодноразово призначалися додаткові перевірки.

Останнього разу, розглядаючи скаргу ОСОБА_3 на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя дійшов висновку, що скаржник подав її до суду з порушенням установленого Кримінально-процесуальним кодексом (1001-05) строку, і зазначив у своєму рішенні, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 24 жовтня 2006 року є законною та обґрунтованою, оскільки слідчі органи вжили всіх можливих заходів для повного та всебічного з'ясування обставин смерті ОСОБА_5

У свою чергу апеляційний суд, розглядаючи апеляцію ОСОБА_3 на постанову місцевого суду, дійшов висновку, що доводи апелянта викладені в апеляції, є безпідставними, а оскаржуване судове рішення - законним та обґрунтованим.

16 січня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до ст. 34 Конвенції подали до Європейського суду заяву, в якій стверджували, що органи державної влади не провели ефективного розслідування смерті їхнього сина ОСОБА_5

У результаті розгляду цієї заяви, Європейський суд установив, що перевірка у справі закінчилась остаточним висновком щодо того, яким чином настала смерть ОСОБА_5

З огляду на різноманітні недоліки організації справи, затримки, спричинені неоперативністю слідчих органів у збиранні вичерпної та послідовної доказової бази, та на відсутність об'єктивного виправдання невжиттю заходів для усунення суперечностей у доказах Європейський суд не переконаний у тому, що слідчі органи вжили усіх заходів, яких би обґрунтовано можна було очікувати від них, щоб забезпечити відповідність розслідування вимогам ст. 2 Конвенції, та у підсумку констатував у справі порушення цієї статті у процесуальному аспекті.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звертає увагу на такі порушення вимог Кримінально-процесуального кодексу (1001-05) допущені під час розгляду скарги ОСОБА_3 судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 236-2 КПК України при розгляді скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, ознайомлюється з ними і повідомляє прокурору та особі, яка подала скаргу, про час її розгляду. В разі необхідності суддя заслуховує пояснення скаржника.

Всупереч вказаним вимогам закону матеріали не містять беззаперечних доказів того, що скаржник ОСОБА_3 про час і день розгляду його скарги був повідомлений належним чином, оскільки повістка на його ім'я, яка міститься в матеріалах справи, не містить даних про її отримання ОСОБА_3 (а.с. м.п. 3)

Як убачається з протоколу судового засідання, суд розглянув скаргу ОСОБА_3 за його відсутності, матеріалів на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, не дослідив, формально зазначивши про те, що дотримався цієї вимоги процесуального закону.

Крім того, відповідно до положень ст. 349 КПК України в разі, якщо апеляцію подано в установлені ч. 2 цієї ж статті строки безпосередньо до суду апеляційної інстанції, він надсилає її до місцевого суду для виконання вимог, передбачених статтями 350, 351 цього Кодексу.

Однак зазначених вимог закону апеляційний суд не дотримався.

З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_3, не погоджуючись із постановою місцевого суду, звернувся до апеляційного суду з апеляцією на вказане судове рішення, де, крім іншого, звертав увагу на те, що при розгляді його скарги районний суд не повідомив йому про це належним чином.

На ці порушення, допущені місцевим судом, апеляційний суд уваги не звернув, натомість у своїй ухвалі зазначив, що скаргу ОСОБА_3 у місцевому суді розглянуто відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Однак матеріали провадження за скаргою не містять даних про належне повідомлення ОСОБА_3 про розгляд його апеляції в суді другої інстанції.

Таким чином, виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що постановлені у справі за скаргою

ОСОБА_3 судові рішення не можуть залишатись у силі, а підлягають скасуванню, оскільки зазначені порушення не були з'ясовані, не отримали правової оцінки і не потягли за собою ухвалення відповідного рішення під час судового розгляду.

Констатований Європейським судом характер (зміст) порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій

можуть бути виправлені, визначений можливий особливий спосіб відновлення порушеного права дають підстави вважати, що виправлення допущених порушень можливо здійснити на стадії нового судового розгляду.

З урахуванням наведеного та відповідно до ч. 3 ст. 400-22 КПК України для нового судового розгляду справа направляється до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Новий судовий розгляд належить здійснити повністю відповідно до чинного законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 400-12, 400-21, 400-22 КПК України, колегія суддів

Заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від

06 квітня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від

23 квітня 2007 року, постановлених у справі за скаргою ОСОБА_3, скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того самого суду.