Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів: Орлової С.О., Квасневської Н.Д.,

Швеця В.А., Кульбаби В.М.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 13 вересня 2012 року заяву засудженого ОСОБА_3 про допуск до провадження і перегляду Верховним Судом України в порядку ч. 1 ст. 400-12 КПК України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2011 року,

Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2011 року ОСОБА_3 засуджено: за ст. 69 КК України (1960) - на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України від призначеного покарання звільнено; за ч. 2 ст. 17, п. п. «а», «г», «е» ст. 93 КК України - на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за п. п. «а», «е» ст. 93 КК України - на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2011 року вирок суду щодо ОСОБА_3 змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання при призначенні засудженому покарання на рецидив злочину; в решті вирок щодо заявника залишено без зміни.

У заяві засуджений ОСОБА_3 ставить питання про допуск до провадження Верховного Суду України у порядку глави 32-1 КПК України (1001-05) зазначеної ухвали колегії суддів. Як на підставу своїх вимог посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції кримінального закону в частині кваліфікації дій за п. «а» ст. 93 КК України 1960 року за ознакою корисливого мотиву. Для порівняння надає копію ухвали колегії суддів ВССУ від 17 травня 2012 року щодо ОСОБА_10, засудженого за вчинення цього ж самого злочину, що й ОСОБА_3, як співвиконавця, дії якого не були кваліфіковані за вказаною ознакою.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, викладені у заяві, дослідивши надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК України та роз'яснень, що містяться в пунктах 4, 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 15 (va015740-11) «Про судову практику застосування статей 400-11- 400-18 Кримінально-процесуального кодексу України», підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно-небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від нього та від кримінальної відповідальності), що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону полягає, зокрема: в різному тлумаченні судом (судами) касаційної інстанції змісту і сутності норм кримінального закону, що призвело до різних висновків про кваліфікацію суспільно небезпечного діяння, про наявність чи відсутність складу злочину; в різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб; у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема у застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках.

Під подібними суспільно небезпечними діяннями слід розуміти діяння, в яких ознаки складу злочину є тотожними (ідентичними).

Як убачається з копій судових рішень, ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_10, будучи членами стійкої озброєної злочинної групи (банди), 24 грудня 1994 року біля ДК «Корабелов», розташованого по вул. Орджонікідзе у м. Керчі, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, вчинили умисне вбивство ОСОБА_11 і замах на вбивство ОСОБА_12

При цьому у діях ОСОБА_10 органами досудового слідства і судом не було встановлено корисливого мотиву, а в діях ОСОБА_3 і ОСОБА_5, справу щодо яких було виділено в окреме провадження, такий мотив встановлено.

Отже, діяння, за які засуджено ОСОБА_3 і ОСОБА_10, незважаючи на тотожність об'єктивної сторони відрізняються за суб'єктивною стороною - мотивом, а тому ознаки складу злочину в них не є ідентичними і неоднакове застосування кримінального закону щодо таких діянь не може бути підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Не утворюють підстав для такого перегляду й неоднакові висновки судів щодо правильності встановлення фактичних обставин справи.

З урахуванням наведеного оскаржувана заявником ухвала не може бути предметом перегляду в порядку, передбаченому гл. 32-1 КПК України (1001-05) .

Керуючись ст. 400-18 КПК України, колегія суддів

Відмовити засудженому ОСОБА_3 в допуску кримінальної справи щодо нього до провадження Верховного Суду України.