Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів: Орлової С.О., Квасневської Н.Д.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 вересня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року та вирок Апеляційного суду АР Крим від 17 травня 2012 року.

Вироком місцевого суду

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого:

16 червня 2011 року за ч. 1 ст. 175 з застосуванням ст. 75 КК України на 1 рік позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади на 2 роки з іспитовим строком 1 рік,

засуджено: за ч. 2 ст. 212 КК України до штрафу в розмірі 12000 грн. з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків, на 3 роки; за ч. 2 ст. 364-1 КК України до штрафу в розмірі 8500 грн. з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків, на 2 роки; за ч. 2 ст. 366 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків, на 2 роки і штрафом у розмірі 4250 грн.; за ст. 219 КК України до штрафу в розмірі 8500 грн. з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків, на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання в виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на 3 роки і штрафом у розмірі 12000 грн.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення покарання, призначеного за попереднім вироком Червоногвардійського районного суду АР Крим від 16 червня 2011 року, остаточно визначено покарання в виді позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права с займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків, на 3 роки і штрафом у розмірі 12000 грн.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на засудженого згідно зі ст. 76 КК України обов'язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України додаткові покарання визнано такими, що підлягають самостійному виконанню.

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянку України, раніше не судиму,

засуджено: за ч. 2 ст. 212 КК України до штрафу в розмірі 8500 грн. з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків, на 1 рік; за ч. 2 ст. 364-1 КК України до штрафу в розмірі 8500 грн. з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків, на 1 рік; за ч. 2 ст. 366 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків, на 1 рік і штрафом у розмірі 4250 грн.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання в виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на 1 рік і штрафом у розмірі 8500 грн.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на засуджену згідно зі ст. 76 КК України обов'язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України додаткові покарання визнано такими, що підлягають самостійному виконанню.

Вирішено питання про судові витрати й речові докази.

Апеляційним судом вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання і постановлено в цій частині свій вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання: за ч. 2 ст. 212 КК України - штраф у розмірі 12070 грн. з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, на 3 роки; за ч. 2 ст. 364-1 КК України - штраф у розмірі 8840 грн. з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та організаційно-господарських функцій, на 2 роки; за ч. 2 ст. 366 КК України - 4 роки позбавлення волі на строк з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, на 2 роки 6 місяців і штрафом у розмірі 4930 грн.; за ст. 219 КК України - штраф у розмірі 10200 грн. з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання в виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, на 3 роки та штрафом у розмірі 12 070 грн.

Вирок Червоногвардійського районного суду АР Крим від 16 червня 2011 року щодо ОСОБА_1 визнано таким, що підлягає самостійному виконанню.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 17 травня 2012 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винними й засуджено за вчинення злочинів за наступних обставин.

ОСОБА_1, обіймаючи з 30 листопада 2004 року посаду голови правління ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод», та ОСОБА_2, обіймаючи посаду головного бухгалтера цього товариства, обидва будучи службовими особами юридичної особи приватного права, наділеними повноваженнями, пов'язаними з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, за попередньою змовою між собою умисно ухилилися від сплати податків у великих розмірах, вчинили зловживання службовим становищем і службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, за наступних обставин.

У листопаді 2009 року в приміщенні свого службового кабінету офісу ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод», розташованому по вул. Амурській, 35 у с. Амурському Червоногвардійського району АР Крим, ОСОБА_1, усупереч вимогам п.п. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», з метою заниження суми податків, які підлягали сплаті в бюджет, і приховування таких податків, зловживаючи своїм службовим становищем, дав головному бухгалтеру товариства ОСОБА_2 вказівки при складанні податкові декларації з ПДВ за жовтень 2009 року: включити у склад податкового кредиту ПДВ в сумі 299 тис. грн. за операціями із придбання пічного палива за податковими накладними від Колективного Кизиловського підприємства робочого постачання Сімферопольського району, котре завідомо для засудженого фактично не мало господарських відносин із очолюваним засудженим товариством, не було платником ПДВ, а його реєстрація була скасована 02 грудня 2004 року; не відображати податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 311 626 грн. за операціями реалізації товару ЗАТ «Артемівський завод шампанських вин «Артемівськ Вайнері» та ПП «Бель».

ОСОБА_2, з метою заниження суми податків, які підлягали сплаті в державний бюджет, і приховування таких податків, зловживаючи службовим становищем, у листопаді 2009 року в приміщенні бухгалтерії ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод», розташованого по вул. Амурській, 35 у с. Амурському Червоногвардійського району АР Крим, дала своїй підлеглій бухгалтеру ОСОБА_3 вказівку внести до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2009 року зазначені завідомо неправдиві відомості. В подальшому засуджена засвідчила правильність заповнення декларації й достовірність цих відомостей своїм підписом і печаткою товариства. ОСОБА_1 підписав зазначену декларацію, після чого ОСОБА_2 надала її в ДПІ в Червоногвардійському районі АР Крим.

В результаті зловживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїм службовим становищем всупереч інтересам юридичної особи приватного права було спричинено матеріальну шкоду державі в виді ненадходження до бюджету в листопаді 2009 року податків у великих розмірах - на загальну суму 610 626 грн., що є тяжкими наслідками.

При цьому з метою ухилення від сплати податків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили службове підроблення, яке спричинило ці ж самі тяжкі наслідки.

Окрім наведеного, ОСОБА_1 з метою отримання неправомірної вигоди для себе та інших осіб, зловживаючи службовим становищем, з метою укладення договору відновлювальної кредитної лінії в інтересах ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» та в особистих інтересах, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби та порушивши вимоги статей 321, 576, 590 Господарського Кодексу України, з метою укладення кредитного договору з ВАТ «Державний ощадний банк України» та отримання кредиту в розмірі 5 000 000 грн., на початку березня 2007 року в приміщенні офісу ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» дав вказівку ОСОБА_2 підготувати перелік купажів коньяку підприємства, пропонованих як заставу для отримання кредиту в банку, й довідку від 05 березня 2007 року, в якій відобразити завідомо неправдиві відомості, завищивши кількість і вартість наявних в обігу підприємства купажів коньяку.

Виконуючи дану вказівку, ОСОБА_2, з метою укладення договору відновлювальної кредитної лінії в інтересах ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод», 05 березня 2007 року підготувала перелік і довідку, в яких відобразила зазначені завідомо неправдиві відомості, підписала й завірила їх печаткою товариства.

Складені ОСОБА_2 перелік і довідку ОСОБА_1, достовірно знаючи про їх підроблення, підписав і як голова правління товариства надав у ЗАТ «Державний ощадний банк України».

В подальшому 05 березня 2007 року ОСОБА_1 у м. Сімферополі склав і видав шляхом підписання Акт перевірки майна, що передається в заставу, в який були внесені ці ж самі завідомо неправдиві відомості щодо кількості й вартості майна, яке перебувало в обігу підприємства.

В результаті дій ОСОБА_1 у той же час і в тому ж місці ВАТ «Державний ощадний банк України» і ЗАТ «Жовтневий вино коньячний завод» уклали договір відновлювальної кредитної лінії № 4 від 23 березня 2007 року, згідно з яким ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» отримав кредит у сумі 5 000 000 грн. за фактичної відсутності майна, яке було предметом застави.

Внаслідок зловживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 службовим становищем за наведених обставин було спричинено тяжкі наслідки для держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» в виді матеріальної шкоди в сумі 1 593 400,20 грн.

За наведених обставин ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили службове підроблення, внаслідок чого державі Україна в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» було спричинено тяжкі наслідки в виді матеріальної шкоди на зазначену суму.

Крім цього, ОСОБА_1, будучи головою правління та співвласником ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод», тобто службовою особою юридичної особи приватного права, наділеною повноваженнями з виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, зловживаючи своїм службовим становищем, порушивши вимоги ч. 2 ст. 3 Господарського Кодексу України, п. п. 11.6, 11.7 ст. 11 Статуту ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод», діючи умисно всупереч інтересам товариства, керуючись корисливими мотивами, протягом 2007-2009 років довів його до банкрутства, що спричинило кредиторам підприємства матеріальної шкоди у великому розмірі, тобто тяжкі наслідки.

Зокрема, засуджений з метою збагачення оборотними засобами, не обтяженими зобов'язаннями, покращення фінансового становища підконтрольного йому ТОВ «Жовтневе» і створення стійкої фінансової неспроможності ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» 23 березня 2007 року у м. Сімферополі уклав із Кримським республіканським управлінням ВАТ «Державний ощадний банк України» завідомо невигідний і збитковий для товариства договір відновлюваної кредитної лінії № 4 від 23 березня 2007 року. Згідно з цим договором ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» отримувало кредитні кошти в розмірі 5 000 000 грн., а відсотки за користування кредитом розраховувалися на основі завищеної ставки 16 відсотків річних.

11 лютого і 24 жовтня 2008 року ОСОБА_1 у м. Сімферополі уклав з цією ж банківською установою завідомо невигідні і збиткові для ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» додаткові угоди №2 і № 3 до зазначеного договору, згідно з якими відсотки за користування кредитом розраховувалися на основі завищених ставок 15,5 відсотків річних і 20,0 відсотків річних відповідно.

З метою доведення злочинного умислу до кінця засуджений дав вказівку ОСОБА_2, якій не було відомо про його злочинні наміри, перерахувати грошові кошти в розмірі 4 994 593,53 грн. із кредитного рахунку ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» у Кримському Республіканському управлінні ВАТ «Державний ощадний банк України» на банківський рахунок підконтрольного ОСОБА_1 ТОВ «Жовтневе». На виконання вказівок засудженого такі господарські операції були виконані 11, 12, 13 і 14 лютого 2009 року.

Після настання 01 грудня 2009 року строку повернення кредитних коштів Кримському республіканському управлінню ВАТ «Державний ощадний банк України» завод не мав фінансової можливості виконати зобов'язання і станом на 01 листопада 2010 року його заборгованість склала 5 711 730,04 грн.

Крім цього, ОСОБА_1 20 серпня 2008 року у м. Сімферополі, діючи в інтересах третіх осіб, а саме, АКБ «Укрсоцбанк», ТОВ «ПІМ Україна», ТОВ «Напараулі-21», з метою збільшення фінансової неплатоспроможності ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» уклав із Кримським філіалом ВАТ «ВТБ Банк» завідомо невигідні і збиткові для товариства кредитні договори № 163-08-07 і № 165-08-07 від 20 серпня 2007 року про надання кредитних коштів у сумі 5 000 000 грн. і 10 790 000,00 грн. При цьому відсотки за користування кредитом розраховувалися на основі завищеної ставки 16,5 відсотків.

02 жовтня 2008 року та 06 серпня 2009 року ОСОБА_1 у м. Сімферополі уклав з цією ж банківською установою завідомо невигідні і збиткові для ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» додаткові угоди № 1 і № 2 до зазначеного договору, згідно з якими відсотки за користування кредитом розраховувалися на основі завищених відсоткових ставок 19,5 відсотків річних і 22,0 відсотків річних відповідно.

Після настання строку повернення кредитних коштів Кримському філіалу ВАТ «ВТБ Банк» завод не мав фінансової можливості виконати грошове зобов'язання за кредитом і станом на 01 листопада 2010 року заборгованість підприємства перед банком склала 16 456 272,11 грн.

Таким чином, виконання зазначених угод призвело до збільшення фінансової неплатоспроможності й погіршення фінансового становища заводу, про що ОСОБА_1 було достеменно відомо на момент їх укладення.

Унаслідок дій засудженого, спрямованих на доведення ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» до банкрутства, починаючи з липня 2008 року підприємство знаходилося у стані стійкої фінансової неспроможності.

Усвідомлюючи дану обставину, ОСОБА_1 05 і 12 січня 2009 року у с. Амурському Красногвардійського району АР Крим з метою збільшення існуючої стійкої фінансової неспроможності заводу умисно уклав завідомо невигідні і збиткові для заводу договори безвідсоткового займу, на підставі яких отримав такі займи на суми 1 420 000 грн. і 2 500 000 грн. як фізична особа від ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод».

Унаслідок таких дій значно погіршилося фінансове становище заводу, у зв'язку з чим постановою господарського суду АР Крим ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» було визнано банкрутом і відкрито його ліквідаційну процедуру.

Дії ОСОБА_1 щодо доведення заводу до банкрутства за викладених обставин потягли за собою спричинення значної матеріальної шкоди: його кредиторам ВАТ «ВТБ Банк» і ВАТ «Державний ощадний банк України» - на суми 16 456 272,11 грн. і 5 711 730,04 грн. відповідно; ЗАТ «Жовтневий вино-коньячний завод» - на суму 4 402 160 грн.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону. При цьому зазначає, що суди безпідставно кваліфікували дії обох засуджених за ч. 2 ст. 366 КК України за ознакою спричинення тяжких наслідків, оскільки такі наслідки настали від несплати податків, а не безпосередньо внаслідок службового підроблення. З наведених підстав вважає, що дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 366 КК України.

Крім цього, звертає увагу, що суд призначив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 366 КК України додаткове покарання в виді штрафу, яке не було передбачене санкцією зазначеної статті на момент вчинення злочинів. Вказує, що при призначенні покарання за сукупністю злочинів суди, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, фактично окремо призначили кожному з засуджених покарання в виді позбавлення волі, а окремо - в виді штрафу, найбільшими з яких поглинули інші суми штрафу, в тому числі ті, що становлять додаткові покарання. При цьому основне покарання в виді штрафу в найбільшому його розмірі за сукупністю злочинів призначили як додаткове.

Вказує прокурор і на те, що суди, призначивши ОСОБА_1 і ОСОБА_2 додаткові покарання в виді позбавлення права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, визначили відповідні посади як альтернативні, що при виконанні вироку породжує сумніви щодо виду призначених додаткових покарань. Зазначає, що при призначенні ОСОБА_2 на підставі ст. 70 КК України додаткового покарання в виді позбавлення зазначених спеціальних прав на 1 рік суди поглинули ці покарання, рівнозначні за видом і розміром, хоча вони не були призначені в максимальних межах санкцій відповідних статей.

Засуджений ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі просить змінити вирок апеляційного суду, пом'якшити призначене йому покарання, застосувати ст. 75 КК України і встановити йому іспитовий строк 2 роки з покладенням на нього згідно зі ст. 76 КК України обов'язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. При цьому засуджений посилається на те, що він вчинив злочин вперше та позитивно характеризується за місцем проживання і роботи.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, котрий підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, а касаційну скаргу засудженого просив залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора і засудженого ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки судів щодо правильності встановлення фактичних обставин справи в касаційних скаргах не оспорюються.

Разом із тим, як слушно зазначає прокурор у скарзі, кваліфікувавши дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 366 КК України за ознакою спричинення тяжких наслідків, суди допустили помилку. Як встановлено у справі, службове підроблення було способом вчинення засудженими ухилення від сплати податків та зловживання службовим становищем з метою отримання неправомірної вигоди і складало з цими злочинами ідеальну сукупність. Тяжкі наслідки полягали в ненадходженні до державного бюджету коштів у великих розмірах і в заподіяні значної матеріальної шкоди державі в особі ВАТ «Державний ощадний банк України». Ці наслідки стали результатом ухилення від сплати податків і зловживання службовим становищем, а не самого по собі підроблення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 офіційних документів. Настання таких наслідків знайшло відображення при кваліфікації дій засуджених за ч. 2 ст. 212 і ч. 2 ст. 364-1 КК України.

Кваліфікувавши дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за цією ж самою ознакою ще й за ч. 2 ст. 366 КК України, суди порушили закріплений у ч. 3 ст. 2 КК України принцип, згідно з яким ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочини більше одного разу.

Виходячи з наведеного, дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 366 КК України на ч. 1 ст. 366 КК України.

Призначаючи покарання за цей злочин, колегія суддів відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу кожного із засуджених та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості. Проте дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які складають його об'єктивну сторону, були способом скоєння більш суспільно небезпечних злочинів, які спричинили тяжкі наслідки в виді значної матеріальної шкоди державі. Крім цього, злочинна діяльність ОСОБА_1 продовжувалася протягом тривалого часу і складалася з багатьох епізодів.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності притягуються вперше, позитивно характеризуються за місцем проживання. ОСОБА_1 є заслуженим працівником агропромислового комплексу АР Крим, нагороджений орденом «За заслуги» 3-ого ступеня, численними почесними грамотами й дипломами за високі показники в роботі підприємства.

Обидва засуджених щиро розкаялися у вчиненому, а ОСОБА_2, крім цього, вчинила злочини через службову залежність від ОСОБА_1, що правильно визнано судами як обставини, які пом'якшують покарання.

Обставин, які б обтяжували покарання обом засудженим, у справі не встановлено.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів буде необхідним і достатнім основне покарання, призначене у межах санкції ч. 1 ст. 366 КК України, з реальним його відбуттям і додаткове покарання в виді позбавлення права займати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських обов'язків, у максимальних межах.

Враховуючи наведені вище обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_2, відсутність обставин, які обтяжують покарання, виключно позитивні характеристики її особи, менш активну участь і другорядну роль засудженої у скоєнні злочинів, ініціатором яких вона не була, колегія суддів вважає за можливе застосувати щодо ОСОБА_2 ст. 69 КК України й не призначати їй за ч. 1 ст. 366 КК України додаткового покарання у виді позбавлення спеціального права і виключити з вироку вказівку про застосування такого покарання при її засуджені за ч. 2 ст. 212 КК України.

Слушними є доводи прокурора про неправильне застосування судами кримінального закону при призначенні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 додаткових покарань і при визначенні їм остаточного покарання за сукупністю злочинів.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року (v0007700-03) «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - постанови), рішення суду про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульовано в резолютивній частині вироку, для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час виконання останнього.

Цих вимог суди не дотрималися, призначивши ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за кожний злочин окремо й за сукупністю злочинів додаткове покарання виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно господарських обов'язків, тобто визначивши види спеціальних прав, яких позбавлено засуджених, як альтернативні.

Виходячи з вимог ст. 55 КК України та роз'яснень, наведених у п. 17 постанови, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі службовим становищем винного або із зайняттям ним певною діяльністю.

Виходячи з того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили злочини у зв'язку з реалізацією своїх службових обов'язків, пов'язаних з заняттям адміністративних посад, господарською діяльністю товариства й розпорядженням його майном, з урахуванням меж повноважень касаційного суду, встановлених у статтях 395, 397 КПК України, вирок апеляційного суду в цій частині слід змінити, виключити з покарань, призначених ОСОБА_1 за ст.ст. 212 ч.2, 364-1 ч.2 КК України і ОСОБА_2- за ст. 364-1 ч.2 КК України, позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, і призначити кожному з засуджених додаткове покарання в виді позбавлення права займати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських обов'язків.

Не відповідає вимогам кримінального закону й визначення судами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі ст. 70 КК України основного покарання в виді штрафу до самостійного виконання одночасно з застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Виходячи з вимог статей 70, 72 КК України та роз'яснень, які містяться в пунктах 21, 22 постанови, основне покарання в виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів не підлягає складанню з іншими видами покарань і виконується самостійно в разі повного або часткового складання покарань. При застосуванні принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим штраф підлягає такому поглиненню.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були би підставою для скасування вироку апеляційного суду, у справі не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394- 396, 398 КПК України,

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Дії ОСОБА_1 перекваліфікувати з ч. 2 ст. 366 КК України на ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону від № 1508-VI від 11 червня 2009 року (1508-17) ) та призначити покарання в виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки 6 місяців.

Вважати ОСОБА_1 засудженим: за ч. 2 ст. 212 (в редакції Закону від 15 квітня 2008 року № 2756-VI (2756-17) ); ч. 2 ст. 364-1 (в редакції Закону № 3207-VI від 07 квітня 2011 року (3207-17) ); ст. 219 КК України (в редакції Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 року (270-17) ), до покарань, призначених апеляційним судом, виключивши з них вказівку про позбавлення права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 212; ч. 2 ст. 364-1; ч. 1 ст. 366; ст. 219 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_1 покарання в виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки.

Зарахувати ОСОБА_1 у строк відбування покарання 1 рік 1 місяць 6 днів тримання під вартою, що відповідає 2 рокам 2 місяцям 12 дням обмеження волі.

Звільнити ОСОБА_1 з-під варти.

Вирок Червоногвардійського районного суду від 15 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2012 року щодо ОСОБА_2 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 366 КК України на ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону від № 1508-VI від 11 червня 2009 року (1508-17) ) та призначити покарання в виді обмеження волі на строк 2 роки з застосуванням ст. 69 КК України без призначення додаткового покарання.

З застосуванням ст. 69 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування додаткового покарання, призначеного за ч. 2 ст. 212 КК України (в редакції Закону від 15 квітня 2008 року № 2756-VI (2756-17) ), в виді позбавлення права обіймати посади, зазначені в вироку.

Виключити з вироку та ухвали вказівки про позбавлення ОСОБА_2 права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій при засудженні за ч. 2 ст. 364-1 КК України (в редакції Закону № 3207-VI від 07 квітня 2011 року (3207-17) ).

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 212; ч. 2 ст. 364-1; ч. 1 ст. 366 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_2 покарання в виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 обов'язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

У решті судові рішення залишити без зміни.