Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.

суддів Квасневської Н.Д., Орлової С.О.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.

розглянула у судовому засіданні 6 вересня 2012 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2011 року щодо нього.

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2011 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2011 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 6 лютого 2010 року, приблизно о 9 год. 45 хв., знаходячись вдома у будинку АДРЕСА_1, будучи у стані алкогольного сп'яніння, на грунті неприязних відносин з батьком - ОСОБА_2 в ході суперечки, яка переросла в бійку, за обставин, викладених у вироку, умисно заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких 17 лютого 2010 року настала його смерть.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та його особі, порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Посилається на неповноту і однобічність досудового і судового слідства, внаслідок чого поза увагою суду залишилося те, що він вчинив злочин, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання внаслідок неправомірних дій потерпілого. Вважає, що його дії підлягали кваліфікації за ст. 123 КК України. Крім того, посилається, що при призначенні покарання суд не урахував всіх пом'якшуючих покарання обставин, які давали суду підстави для призначення покарання нижче нижчої межі, передбаченої санкцією закону. Вказує на поверхневий розгляд справи в апеляційному суді, який не надав відповідей на доводи апеляції та необгрунтовано залишив вирок без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у її задоволенні необхідно відмовити з таких підстав.

Доводи засудженого про те, що він заподіяв тілесні ушкодження потерпілому у стані сильного душевного хвилювання не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Як видно з матеріалів справи, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 аналогічні доводам, які були викладені в апеляції його захисника ОСОБА_3, вони були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнані безпідставними. Свої висновки, із якими погоджується колегія суддів, апеляційний суд належним чином умотивував у своєму рішенні. У касаційній скарзі засудженого не наведено інших, не перевірених судом даних, які б спростовували висновок апеляційного суду.

Як убачається з матеріалів справи, надавши належну оцінку усім зібраним по справі доказам у їх сукупності, суди першої й апеляційної інстанцій постановили законні та обґрунтовані судові рішення щодо ОСОБА_1 й правильно кваліфікували його дії за ч. 2 ст. 121 КК України.

Для кваліфікації дій за ст. 123 КК України, про що йдеться в касаційній скарзі, необхідно щоб стан душевного хвилювання було викликано внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

По справі встановлено, що між ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_2 виникла сварка, яка переросла у бійку, під час якої засуджений, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, на грунті неприязних відносин, які раптово виникли внаслідок конфлікту, умисно наніс кулаками удари в область голови та тулуба потерпілого із силою, достатньою для заподіяння тілесних ушкоджень.

За таких обставин, у справі відсутні будь-які дані, які б свідчили про те, що потерпілий вчиняв протизаконне насильство або тяжко образив ОСОБА_1, а тому підстав для перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 121 на ст. 123 КК України немає.

Призначаючи засудженому покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, дані про його особу, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, та призначив засудженому мінімальне покарання, передбачене санкцією закону. Призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для пом'якшення призначеного покарання та обрання його нижче нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів не вбачає.

Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією захисника ОСОБА_3, дотримався вимог ст. 377 КПК України, належним чином проаналізував всі доводи апеляції щодо незаконності вироку щодо ОСОБА_1, дав вичерпну відповідь на всі доводи апеляції і обґрунтовано залишив її без задоволення.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи за касаційною скаргою засудженого не встановлено порушень органом досудового слідства, судом першої або апеляційної інстанції вимог кримінально-процесуального закону, які б ставили під сумнів обґрунтованість та законність постановлених у справі судових рішень.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.