Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Зубара В.В.,

суддів: Матієк Т.В., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Казнадзея В.В.

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 30 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2012 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 164 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Ухвалою апеляційного суду вирок залишений без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він, будучи згідно з рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 1995 року зобов'язаним щомісячно сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ј частини з усіх видів заробітку до його повноліття, у період часу з грудня 2009 року по 15 травня 2011 року злісно ухилявся від їх сплати, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 10 127, 15 грн.

Крім того, на ОСОБА_1 згідно з рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2002 року було покладено зобов'язання щомісячно сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку до його повноліття. Проте, у період часу з жовтня 2009 року по 1 травня 2011 року ОСОБА_1 злісно ухилявся від сплати аліментів, чим допустив заборгованість у сумі 7 143,03 грн.

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неповноту та однобічність судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення кримінально-процесуального закону, просить постановлені щодо нього судові рішення скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину. Стверджує, що заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, умислу на несплату аліментів він не мав.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечив проти касаційної скарги, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення на наступних підставах.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злісного ухилення від сплати встановлених рішеннями судів коштів на утримання його дітей підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів і є правильним.

Залишаючи апеляцію засудженого ОСОБА_1 без задоволення, яка є аналогічною касаційній скарзі, в ухвалі апеляційного суду наведені докладні мотиви прийнятого рішення, і не встановлено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого. Тому доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо його невинності у скоєнні інкримінованого йому злочину є безпідставними.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

За таких обставин підстав для скасування постановлених судових рішень за доводами касаційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.