Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,

за участю прокурора Шевченко О.О.

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 25 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 2 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1

Вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 2 лютого 2012 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2012 року вказаний вирок змінено. Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання призначеного районним судом із застосуванням ст. 75 КК України з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним за те, що він 15 вересня 2008 року, приблизно о 20 год. 20 хв. на вул. Одеській в м. Харкові, незаконно, у невстановленої особи, з метою збуту, придбав особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, який, зберігаючи при собі, перевіз громадським транспортом на вул. Садовий проїзд, 4а, в м. Харкові, де разом з ОСОБА_2 вжив частину зазначеного наркотичного засобу.

17 вересня 2008 року, приблизно о 21 год. 20 хв., ОСОБА_1 на вул. Одеській в м. Харкові, незаконно, з метою збуту, у невстановленої особи, повторно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, який, зберігаючи при собі, громадським транспортом перевіз на вул. Садовий проїзд, 4а, в м. Харкові, де частину зазначеного наркотичного засобу віддав ОСОБА_2

18 вересня 2008 року, приблизно о 17 год. 00 хв., ОСОБА_1 на вул. Одеській в м. Харкові, незаконно, з метою збуту, у невстановленої досудовим слідством особи, повторно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, який, зберігаючи при собі, громадським транспортом перевіз у АДРЕСА_1 де зберігав з метою збуту.

19 вересня 2008 року, приблизно о 11 год. 55 хв. ОСОБА_1, на вул. Садовий проїзд, 4а в м. Харкові, був затриманий працівниками міліції, які виявили та вилучили у нього особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, масою 6,8451 та 0,0083 грами.

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор ставить питання про скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону і істотні порушення кримінально-процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок його м'якості. Наголошує, що суд першої інстанції безпідставно призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, а суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку про можливість виправлення засудженого за умови звільнення від відбування покарання з випробуванням. Вказує, що поза увагою суду лишилися суспільна небезпека вчиненого злочину, те, що ОСОБА_1 ухилявся від явки до суду та перебував у розшуку. Крім того, зауважує, що суд апеляційної інстанції, не обґрунтував відхилення доводів апеляції прокурора в частині м'якості призначеного покарання. Також вважає, що суд першої інстанції допустив порушення вимог частин 3 та 5 ст. 299 КПК України, оскільки підсудний допитаний тільки по двом епізодам і суд не усунув суперечності у показаннях засудженого щодо збуту наркотичних засобів.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав усі доводи касаційної скарги з доповненнями, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 16-1 КПК України передбачає змагальність і диспозитивність. Вказує, що при розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу. Зазначає, що державне обвинувачення в суді здійснює прокурор.

Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.

Матеріали справи, протокол судового засідання по розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_1 підтверджують дотримання судом цієї норми закону.

Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за який його засуджено, суд обгрунтував доказами, дослідженими в судовому засіданні у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, яким дав належну оцінку.

Як убачається з протоколу судового засідання, ніхто із учасників процесу фактичні обставини справи не оспорював, обсяг доказів і порядок їх дослідження визначені постановою суду за згодою всіх учасників судового розгляду.

Так, підсудний заявив суду, що у повному обсязі визнає пред'явлене йому обвинувачення, не оспорює фактичні обставини вчинення злочинів, викладені у обвинувальному висновку, і дав показання.

Прокурор мав вільне право у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості у суді. Саме прокурор ставив запитання підсудному в судовому засіданні щодо обставин вчинення злочинів, у судових дебатах послався на необхідність застосування ст. 59 КК України: не застосовувати конфіскацію майна при призначенні покарання. Тому, з огляду на позицію прокурора в суді першої інстанції, його ж доводи в касаційній скарзі про те, що судом порушені вимоги кримінально-процесуального закону, неповно проведено допит підсудного, не усунуту суперечностей між його показаннями на досудовому слідстві і в суді щодо платного чи безоплатного збуту наркотичного засобу, є безпідставними.

Що стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, яке на думку прокурора, є м'яким і не відповідає вимогам закону, а апеляційний суд не відповів на доводи апеляції прокурора про м'якість такого покарання, то з цими доводами погодитися не можна.

Як убачається з матеріалів справи, прокурором, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, дійсно подавалася апеляція на вирок суду, проте ним же була відкликана ( а. с. 192, 207).

Висновки суду першої інстанції належно перевірені апеляційним судом при розгляді апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на суворість призначеного покарання, є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Змінюючи вирок в частині призначеного покарання, суд апеляційної інстанції взяв до уваги позитивну характеристику засудженого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, вину визнав і щиро розкаявся у вчиненому, сирота, проживає зі своїми дідусем та бабусею, які є людьми похилого віку та потребують стороннього догляду.

З урахуванням усіх зазначених обставин та ступеня тяжкості вчиненого злочину, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, суд апеляційної інстанції, діючи в межах своїх процесуальних повноважень, погодився із видом та розміром покарання, призначеного ОСОБА_1 судом першої інстанції, але дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, застосував принцип індивідуалізації призначення покарання та звільнив засудженого від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України зазначивши, що за таких обставин буде досягнута мета покарання.

Таке рішення апеляційного суду належним чином умотивовано, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Перебування особи у розшуку, не є підставою для безумовного застосування покарання з ізоляцією від суспільства.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дотрималися вимог закону при призначенні покарання засудженому, використали надані їм процесуальні можливості, ці рішення відповідають вимогам кримінально-процесуального закону. Колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст. 398 КПК України, для їх зміни чи скасування, як про це йдеться у касаційній скарзі прокурора.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 2 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.