Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г. О.,

суддів: Сахна Р. І., Міщенка С. М.,

за участю прокурора Таргонія О. В.,

потерпілого ОСОБА_1

представника потерпілого ОСОБА_2,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від

20 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від

26 січня 2012 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 190 КК України - на строк 7 років 6 місяців із конфіскацією належного йому майна; за ч. 1

ст. 209 КК України - на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності, на строк 2 роки з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом, а також із конфіскацією належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років

6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності, на строк 2 роки з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом, а також із конфіскацією належного йому майна.

Постановлено стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 654 007,4 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 січня 2012 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 змінено, виключено з його вступної частини посилання на попередню судимість ОСОБА_5, а з мотивувальної - кваліфікуючу ознаку дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 209 КК України «вчинення правочину з іншим майном».

Вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою в особливо великих розмірах, а також у вчиненні фінансової операції з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за таких обставин.

21 квітня 2006 року ОСОБА_5, будучи засновником та директором приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Водолей»

далі - ПМВКП «Водолей»), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, домовився із суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 про продаж йому вказаного підприємства за 150 000 дол. США.

Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи комунального підприємства «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» за № 2706 станом на 12 квітня 2006 року майновий комплекс за вказаною адресою складався з: адміністративно-побутового корпусу (літера «А») площею 396,6 кв.м.; будівлі цеху (літера «Б») площею 304,7 кв. м; будівлі пилорами (літера «В») площею 370,1 кв. м; будівлі магазину (літера «Г») площею 36,4 кв. м; будівлі складу (літера «Д») - 38,1 кв. м. При цьому первинна реєстрація права власності проводилася лише на будівлю адміністративно-побутового корпусу (літера «А») за ПМВКП «Водолей» на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 08 січня 1998 року

№ 22, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради на підставі рішення від 25 грудня 1997 року № 1326.

12 травня 2006 року ОСОБА_5 для здійснення перереєстрації ПМВКП «Водолей» отримав від ОСОБА_1 під розписку 5000 дол. і запропонував останньому придбати майно ПМВКП «Водолей».

05 липня 2007 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір про внесення авансового платежу від 04 липня 2006 року, згідно з яким ПМВКП «Водолей» (продавець) в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (покупець) з метою купівлі-продажу адміністративно-побутового комплексу (до якого входить незавершене будівництво, що є цілісним майновим комплексом, та деревообробне обладнання) вартістю

729 350 грн (еквівалент 145 000 дол.), домовилися про внесення авансу двома частинами: 201 200 грн (еквівалент - 40 000 дол.) та 25 150 грн (еквівалент - 5 000 дол.)

Виконуючи свої обов'язки за цим договором, 06 липня 2006 року ОСОБА_1 перерахував на розрахунковий рахунок

ПМВКП «Водолей» відділення банку № 2 філії «Вінницького центрального відділення «Промінвестбанк» 199 000 грн, а згодом передав ОСОБА_5 під розписку ще 24 000 грн.

24 липня 2006 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу (посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу - ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за

№ 2056), відповідно до якого ПМВКП «Водолей» (продавець) в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу будівлі адміністративно-побутового корпусу ПМВКП «Водолей» загальною площею 396,6 кв. м за ціною 454 000 грн, які ОСОБА_1 зобов'язався передати протягом одного банківського дня з моменту підписання договору шляхом перерахування на рахунок указаного підприємства або внесення в його касу.

25 липня 2006 року приблизно о 12:50 у філії АКБ «Райфанзенбанк Україна» (далі - Банк) по вул. Фрунзе, 60 у м. Вінниці для придбання майна ПМВКП «Водолей» ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 90 000 дол.

Тоді ж ОСОБА_5 під приводом отримання розрахунку за продаж майна ПМВКП «Водолей», зловживаючи довірою та ввівши в оману ОСОБА_1 щодо наміру продати йому все майно підприємства, надав дві квитанції до прибуткового касового ордеру ОСОБА_1 про прийняття від нього (на виконання договору купівлі-продажу № 2056)

50 000 та 32 000 дол. Таким чином, ОСОБА_5 заволодів грошима ОСОБА_1 на суму 82 000 дол. (еквівалент 414 100 грн), маючи на меті привласнити ці гроші, а зобов'язання свої не виконувати.

25 липня 2006 року близько 12:55 ОСОБА_5 умисно з метою легалізації одержаних злочинним шляхом грошей, у рахунок погашення його кредиторської заборгованості перед Банком (кредитний договір від

14 вересня 2005 року № СМ001/103/2005) відповідно до заяв на переказ готівки № 27 та № 28 вніс на поточний рахунок у Банку 67 912 дол. і

11 486 грн.

24 листопада 2006 року ОСОБА_5 рішенням засновника ПМВКП «Водолей» (посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського округу) передав ОСОБА_7 всі права та обов'язки власника цього підприємства.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та закриття справи за відсутності в його діях складу злочинів. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність і неповноту досудового та судового слідства, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Звертає увагу на неправильне вирішення судом цивільного позову.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового та судового слідства, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вказує на те, що суд неправильно вирішив цивільний позов у справі.

Заслухавши доповідача, потерпілого ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, які просили касаційні скарги залишити без задоволення, пояснення прокурора, який вважав, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення цивільного позову, а справа в цій частині - направленню на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України. Згідно з вищезазначеною нормою кримінально-процесуального закону такими підставами є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального, а також невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого.

Як видно зі змісту касаційних скарг засудженого та його захисника, вони фактично посилаються на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких надано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Під час перевірки матеріалів справи було встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою в особливо великих розмірах, а також у здійсненні фінансової операції з коштами, одержаними внаслідок учинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів (тобто у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України), за обставин, установлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтується на зібраних органом досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.

Підґрунтям цього висновку, зокрема, є: показання потерпілого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15; копії розписок ОСОБА_5; копія авансового платежу та копія додатку до нього від 04 липня 2006 року № 1; копія акта купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва від 10 жовтня 2006 року; копії квитанцій до прибуткового касового ордеру; копія договору купівлі-продажу від 24 липня 2006 року; кредитний договір від 29 червня 2005 року, укладений між Банком та ОСОБА_5, та додаток до нього; наказ ПМВКП «Водолей» від 03 січня 2007 року; виписки з рахунків та виписки про рух коштів ПМВКП «Водолей»; договір іпотеки від 24 липня 2007 року, укладений між Банком та ОСОБА_1; кредитний договір від 24 липня 2006 року, укладений між Банком та ОСОБА_1; висновки експертів та інші наведені у вироку докази, сумніву щодо достовірності яких немає.

Ретельно дослідивши наведені докази в їх сукупності, давши всебічну, повну й об'єктивну оцінку зібраним та дослідженим у справі доказам, врахувавши встановлені у справі фактичні обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, суд апеляційної інстанції не встановив. Апеляційний суд обґрунтовано визнав доводи засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_16, викладені в апеляціях та аналогічні доводам у касаційних скаргах, безпідставними. Свої висновки, з якими погоджується колегія суддів, суд належним чином мотивував, вони підтверджуються доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. У касаційних скаргах не наведено інших, не досліджених судом доказів, які би спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанції. А тому вимоги засудженого ОСОБА_5 в касаційній скарзі про скасування постановлених у справі вироку та ухвали апеляційного суду, а також про закриття кримінальної справи за відсутності в його діях складу злочинів задоволенню не підлягають.

Призначене ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, тому доводи засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості є необґрунтованими.

Разом із тим, колегія суддів вважає правильними доводи засудженого та його захисника про те, що мали місце деякі порушення порядку вирішення цивільного позову в суді. Однак оскільки розмір заподіяної шкоди є результатом злочинних дій ОСОБА_5, винуватість якого у їх учиненні доведено повністю, тому колегія суддів вважає ці порушення такими, що не вплинули на правильність розв'язання цивільного позову у справі.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би були підставою для скасування чи зміни судових рішень у справі, не встановлено.

Керуючись статями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 січня 2012 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_4 - без задоволення.