Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Зубара В.В.,

суддів Широян Т.А., Матієк Т.В.,

з участю прокурора Волошиної Т.Г.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2012 року.

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2012 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що не має судимості

за ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та господарсько-адміністративних функцій суб'єктів господарювання усіх форм власності строком на 3 роки;

за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та господарсько-адміністративних функцій суб'єктів господарювання усіх форм власності строком на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та господарсько-адміністративних функцій суб'єктів господарювання усіх форм власності строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та на неї покладено обов'язки, передбачені п.п. 2,3,4 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_1 не переглядався.

ОСОБА_1 визнана винною та засуджена за те, що вона з метою заволодіння коштами комунального закладу «Дошкільна навчальна установа (яслі-садок) загального розвитку №3 «Буратино» Чумаківської селищної ради Дніпропетровського району, працюючи на посаді завідуючої зазначеної установи, зловживаючи своїм службовим становищем, достовірно знаючи, що ОСОБА_2 був формально прийнятий у грудні 2010 року на посаду охоронця, а з березня 2011 року ще й на посаду двірника, внесла в офіційні документи - табелі обліку робочого часу за період з грудня 2010 року по грудень 2011 року завідомо неправдиві відомості про роботу ОСОБА_2 на цих посадах, завірила ці документи своїм підписом та печаткою установи, на підставі яких ОСОБА_3 була нарахована та виплачена через банківську картку заробітна плата в сумі 17 252 грн., частину від якої в сумі 3 550 грн. вона обернула на свою користь.

У касаційній скарзі прокурор просить вирок суду щодо ОСОБА_1 скасувати, через неправильне застосування кримінального закону при призначенні засудженій покарання і справу направити на новий судовий розгляд.

В той же час законність застосування ст. 75 КК України прокурором у касаційній скарзі не оспорюється.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України при обставинах, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються доказами, які були досліджені судом в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України.

Дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України кваліфіковані правильно.

Разом з тим, відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Санкція за злочин передбачений ч.1 ст. 366, ч. 3 ст. 191 КК України, за який засуджено ОСОБА_1 передбачає альтернативні покарання, одне з яких визначено у виді обмеження волі.

Як видно з матеріалів справи, на момент постановлення вироку ОСОБА_1 мала на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_4 1999 року народження.

Згідно ч. 3 ст. 61 КК України закон обмежує можливість застосування покарання у виді обмеження волі, встановлюючи, що воно не може бути призначене, зокрема, жінкам, що мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Таким чином, покарання ОСОБА_1 за призначено із порушенням вимог кримінального закону.

Цю помилку суд повторив і при призначенні ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів, що у відповідності до вимог п. 2 ст. 398 КПК України є безумною підставою для скасування вироку суду щодо ОСОБА_1 із направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно виправити зазначені недоліки та постановити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.