5-4748км12 Про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілої - 23.10.2012 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 23 жовтня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 липня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, неодноразово судимого, останній раз 24 червня 1998 року вироком Лубенського міського суду Полтавської області за ст. 94 КК України ( в редакції 1960 року) на 10 років позбавлення волі, звільненого 06 липня 2006 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 7 місяців 26 днів, засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Ухвалою апеляційного суду уточнено дату вчинення ОСОБА_1 злочину за ч. 2 ст. 121 КК України - 19 січня 2009 року.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 17, 19, 24, 31 січня 2009 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в АДРЕСА_1, під час сварки зі своєю співмешканкою ОСОБА_2, умисно на протязі вказаного часу наносив останній тілесні ушкодження, частина з яких виявилась тяжкими та спричинила смерть потерпілої ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 просить змінити постановлені щодо нього судові рішення та перекваліфікувати його діяння на ст. 128, ч. 3 ст. 136 КК України. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що місцевим судом в основу вироку покладено недопустимі докази, які ґрунтуються на припущеннях, порушено його право на захист, не досліджено частини доказів, які спростовують його винуватість, неправильно застосовано кримінальний закон, оскільки невірно кваліфіковано його діяння за ч. 2 ст. 121 КК України, не виконано попередню ухвалу апеляційного суду, а тому постановлений щодо нього обвинувальний вирок не відповідає вимогам кримінально-процесуального кодексу. Засуджений також зазначає, що ні слідством, ні судом не встановлено механізму отримання потерпілою тілесних ушкоджень, його початкові визнавальні показання не відповідають дійсності. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що судами порушено принцип рівності сторін у процесі, безпосередньо в судовому засіданні не було допитано свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, безпідставно відмовлено стороні захисту в заявленому клопотанні.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання поданої скарги, пояснення прокурора із запереченнями проти скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» (v0001700-06) від 15 червня 2006 року № 1, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.

Цих рекомендацій апеляційним судом не враховано при розгляді справи щодо ОСОБА_1 та прийнятті рішення про уточнення дати вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Так, висновок суду щодо винності ОСОБА_1 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження протягом 17, 19, 24, 31 січня 2009 року потерпілій ОСОБА_2, що спричинило її смерть, обґрунтовано показаннями потерпілої ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_12, експерта ОСОБА_13, ОСОБА_14, даними, що містяться в протоколах відтворення місця події, відтворення обстановки та обставин події злочину, висновками судово-імунологічної, судово-психіатричної експертиз та іншими доказами.

Апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 358 КПК України, не провівши судового слідства та безпосередньо не дослідивши зібрані докази, фактично переоцінив їх і зробив висновок про те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_1 вчинив тільки 19 січня 2009 року.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог кримінально-процесуального закону, безпосередньо не дослідивши докази, дав їм іншу, ніж суд першої інстанції, оцінку, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість ухваленого рішення.

Крім того, ухвала апеляційного суду є рішенням щодо законності та обґрунтованості вироку, ухвали, постанови, що перевіряються в апеляційному порядку, й повинна відповідати тим самим вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. У ній відповідно до вимог ст. 377 КПК України мають бути наведені докладні мотиви постановленого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані та жоден із них не повинен залишатися без відповіді. У разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які її визнано необґрунтованою.

Однак судом апеляційної інстанції справа щодо ОСОБА_1 розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Як убачається з матеріалів справи, засуджений, не погоджуючись із вироком суду, просив його змінити, правильно кваліфікувавши його дії, посилаючись на те, що судом першої інстанції вирок винесений з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, під час досудового слідства допущено однобічність та неповноту.

Апеляційний суд, залишаючи апеляцію засудженого без задоволення, всупереч вимогам ст. 377 КПК України не навів в ухвалі підстав прийняття такого рішення, не дав вичерпної відповіді на вказані доводи апеляції, обмежившись лише загальним формулюванням про правильність висновків місцевого суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікацію його дій, і дотримання положень ст. 65 КК України при призначенні покарання.

У зв'язку з наведеним колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а тому підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого суд, провівши судове слідство, має ретельно перевірити зібрані в справі докази в їх сукупності, доводи апеляції засудженого, а також інші доводи, викладені в його касаційній скарзі, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку й прийняти обґрунтоване та законне рішення.