Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Щепоткіної В.В.,

суддів: Британчука В.В., Єленіної Ж.М.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.,

засудженої ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного Харківської області від 27 березня 2012 року.

Вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженку та мешканку м. Харкова

(АДРЕСА_1),

громадянку України, таку, що не має

судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1: на користь ОСОБА_2 - 15 000 грн за завдану злочином моральну шкоду, на користь комунальної установи охорони здоров'я «Харківська міська клінічна лікарня швидкої і невідкладної допомоги ім. проф. Мещанінова» - 2430,09 грн, в доход держави - 405,64 грн у рахунок відшкодування судових витрат.

Вирішено питання про речові докази.

Вироком ОСОБА_1 визнано винною в тому, що вона 29 вересня 2010 року близько 21:15 за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_1 під час сварки на ґрунті особистих неприязних стосунків клинком кухонного ножа умисно вдарила ОСОБА_2 не менше двох разів, заподіявши проникаючого колото-різаного поранення живота з пошкодженням поперечно-ободочної кишки (тобто тяжкого тілесного ушкодження) і різаної рани лівої надключичної області (легкого тілесного ушкодження).

У касаційній скарзі засуджена, оспорюючи фактичні обставини справи, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного змінити і звільнити її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, пославшись при цьому на позитивні дані про свою особу й обставини, які, на думку ОСОБА_1, пом'якшують призначене їй покарання. Крім того, засуджена стверджує, що потерпілий сам наразився на ніж, який вона тримала у руці, захищаючись від побиття з його боку.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, пояснення засудженої на підтримання касаційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив з дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства. Докладні мотиви щодо оцінки доказів згідно з вимогами ст. 334 КПК наведено у вироку.

Доводи засудженої про те, що потерпілий сам наразився на ніж у її руці перевірив місцевий суд і на їх спростування у вироку навів достатньо переконливі аргументи.

Зокрема, ці доводи спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, згідно з якими на кухні у квартирі ОСОБА_1 між останньою та ОСОБА_2 виник конфлікт на ґрунті того, що останній не погодився із твердженням засудженої про її екстрасенсорні можливості. У зв'язку з цим ОСОБА_1 стала агресивною і, коли ОСОБА_2 піднявся, щоб піти з квартири, схопила зі столу ніж і вдарила його в живіт, потім замахнулася для удару в шию, але вдарила у плече, оскільки потерпілий відсунув її руку з ножем. Після того, як ОСОБА_2 упав від удару ножем у живіт, свідок ОСОБА_3, намагаючись вирвати у ОСОБА_1 ніж, схопилася за нього обома руками, порізавши пальці, але ніж забрати не змогла, і засуджена ще раз вдарила потерпілого ножем.

Характер тілесних ушкоджень у потерпілого і свідка підтверджено висновками судово-медичних експертиз, а спосіб, у який їх було заподіяно даними, що містяться у протоколі відтворення обстановки і обставин події з ОСОБА_2, що свідчить про правдивість показань вищевказаних осіб та про безпідставність раніше зазначених доводів засудженої.

У висновку додаткової судово-медичної експертизи від 20 жовтня 2011 року № 2048-А/11 відзначено, що при отриманні ушкоджень, вірогідно, нападниця та постраждалий знаходилися обличчям один до одного. Наявні у ОСОБА_2 тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які він посилається під час відтворення обстановки і обставин події. Показання ОСОБА_1 під час такої ж слідчої дії не відповідають судово-медичним даним про характер та механізм виникнення у потерпілого тілесних ушкоджень.

У вироку місцевого суду також обґрунтовано зазначено, що доводи засудженої про неумисний, необережний характер ножового поранення потерпілого спростовуються її ж показаннями на досудовому слідстві, коли вона неодноразово зазначала, що вдарила ножем у живіт ОСОБА_2 до того, як останній вдарив її. З цих показань не убачається і того, що потерпілий сам наразився на ніж.

Отже, сукупність таких доказів свідчить про відсутність підстав вважати, що засуджена ОСОБА_1, завдаючи потерпілому ОСОБА_2 ударів ножем, знаходилась у стані оборони, або що її дії були необережними.

Таким чином, слід визнати, що кваліфікація злочинного діяння засудженої за ч. 1 ст. 121 КК є правильною.

ЇЇ доводи про суворість призначеного покарання, на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, вчиненому й особі засудженої, та визначено у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 121 КК. Призначене покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання місцевий суд врахував усі пом'якшуючі його обставини та позитивні дані про особу засудженої, з якими вона пов'язує свої касаційні доводи, а також тяжкість злочину (тяжкий).

З висновками цього суду погодився апеляційний суд, який розглянув апеляції засудженої та захисника з такими ж вимогами, як і в касаційній скарзі, про що у своїй ухвалі з дотриманням вимог ст. 377 КПК навів відповідні аргументи.

З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, про що ОСОБА_1 просить у своїй касаційній скарзі.

Керуючись статтями 395, 396 КПК, колегія суддів

Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення.