Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г.О.,

суддів Міщенка С.М., Сахна Р.І.,

за участю прокурора Чорної І.С.,

розглянула 23 жовтня 2012 року в м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 26 січня 2012 року, яким засуджено

ОСОБА_1, 1987 р. н., не судиму, громадянку України,

за ч. 1 ст. 190 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробовуванням протягом однорічного іспитового строку з покладенням обов'язків, передбачених пп. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку цей вирок не переглядався.

Згідно вироку, ОСОБА_1, 19 серпня 2011 року, приблизно о 15 год. 30 хв., на пероні ст. Новоолексіївка Придніпровської залізниці, шляхом обману заволоділа двомастами гривнями ОСОБА_2, продавши потерпілому нібито осетрову ікру.

У касаційній скарзі прокурор просить змінити вказане судове рішення, призначивши засудженій 240 годин громадських робіт, оскільки ОСОБА_1 має дітей віком до чотирнадцяти років, внаслідок чого обмеження волі не може бути застосовано до неї.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав скаргу частково і просив звільнити засуджену від покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів визнає її такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Засуджена ОСОБА_1 має двох малолітніх дітей щодо яких не позбавлена батьківських прав, а саме: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 81, 82).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Отже, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі, суд неправильно застосував кримінальний закон.

У відповідності до положень ст. 57 КК України та згідно роз'яснення, яке міститься у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. (v0007700-03) «Про практику призначення судами кримінального покарання», виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених.

Отже, оскільки суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не працює, то передбачене ч. 1 ст. 190 КК України покарання у виді виправних робіт також не може бути призначено їй.

Судом першої інстанції застосовані щодо ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України, а в касаційній скарзі це рішення не оспорюється. За таких обставин, штраф або громадські роботи, передбачені ч. 1 ст. 190 КК України, також не можуть бути призначені засудженій, оскільки закон не передбачає можливість звільнення від відбування цих покарань з випробуванням.

Зважаючи на зазначене, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України, оскаржений вирок підлягає зміні із звільненням ОСОБА_1 від покарання.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області задовольнити частково.

Вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 26 січня 2012 року щодо ОСОБА_1 змінити, звільнивши її від покарання.