5-4854км12 Про переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю та з ухиленням від сплати обов'язкових платежів двох автомобілів із використанням підробних документів - 18.10.2012 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Сумського районного суду Сумської області від 16 березня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2012 року.

Вироком Сумського районного суду Сумської області від 16 березня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, такий, що

судимості не мав,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянин Федеративної Республіки

Німеччина, такий, що судимості не мав,

за частиною 2 статті 201, частиною 2 статті 212 КК України виправдані за відсутністю в їх діях складу злочину;

за частиною 3 статті 358 КК України виправдані за недоведеністю їх участі у вчиненні злочину.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачувалися у тому, що ОСОБА_1 своїми умисними діями, які виразилися у переміщенні у лютому - березні 2010 року через Сумську митницю за попередньою змовою з ОСОБА_2 через митний контроль України з приховуванням від митного контролю автомобілів Mercedes-Benz S500 № кузова НОМЕР_1 вартістю 441264,84 грн. та Mercedes-Benz S500 4 Matis № кузова НОМЕР_2 вартістю 650986,85 грн., загальною вартістю 1092251,69 грн., що на момент вчинення злочину перевищує більше ніж у 1000 разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Крім того, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 своїми протиправними діями, які були об'єднані єдиним злочинним умислом та які полягали в ухиленні від сплати до державного бюджету мита на загальну суму 50339,14 грн., податку на додану вартість у загальній сумі 182041,95 грн., акцизного збору у загальній сумі 356497,17 грн., які необхідно було сплатити під час ввезення 1 лютого 2010 року та 25 березня 2010 року на митну територію України для вільного обігу автомобілів Mercedes-Benz S500 та Mercedes-Benz S500 4 Matis вартістю 650986,85 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету та державних цільових фондів коштів у сумі 588860,26 грн., що більше ніж у тисячу разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений на час скоєння злочину, тобто у значних розмірах.

Також, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 своїми умисними діями, які полягали у використанні шляхом подання у лютому-березні 2010 року службовим особам Державної митної служби при митному оформленні автомобілів Mercedes-Benz S500 та Mercedes-Benz S500 4 Matis завідомо підроблених офіційних документів Rechnung №5106 від 7 жовтня 2009 року та Rechnung №6864 від 12 серпня 2009 року, до яких були внесені завідомо недостовірні відомості про те, що нібито власниками та одержувачами на території України вказаних автомобілів є відповідно ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також щодо фактичної дати придбання згаданих автомобілів.

Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за частиною 2 статті 201 і частиною 2 статті 212 КК України за відсутністю в їх діях складу злочину, вказав на те, що в судовому засіданні обвинувачення не знайшло свого підтвердження, а за частиною 3 статті 358 КК України за недоведеністю їх участі у вчиненні злочину, оскільки в ході досудового слідства не встановлені подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) та не здобуто об'єктивних доказів на підтвердження обвинувачення.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2012 року вирок Сумського районного суду від 16 березня 2012 року щодо виправданих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, у зв'язку з безпідставністю їх виправдання за частиною 2 статті 201, частиною 2 статті 212, частиною 3 статті 358 КК України, що полягає, на його думку, у неповноті судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильному застосуванні кримінального закону та істотному порушенні кримінально-процесуального закону, що проявилося в невідповідності вироку суду вимогам статті 334 КПК України, а ухвали суду апеляційної інстанції - статті 377 КПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу та наполягала на її задоволенні, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370 - 372 КПК України. Згідно змісту зазначених норм закону підставами для скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально - процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги прокурора, він, оскаржуючи судові рішення, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового слідства, визначення яких дано у статтях 368, 369 КПК України, тоді як перевірка цих обставин до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена, у зв'язку з чим колегія суддів виходить з фактичних обставин справи, які були встановлені судом.

Отже, доводи прокурора щодо відсутності оцінки показанням директора фірми ОСОБА_6 телефонним розмовам ОСОБА_1 з ОСОБА_2, аналізу показанням ОСОБА_5 і ОСОБА_4, наданими ними в судовому засіданні, суперечностей у викладенні показань свідків, які є працівниками митної служби, а також того, що судом не здійснено прослуховування аудіозаписів розмов ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та їх зміст не оголошено, та не взято до уваги протоколи огляду предметів і документів під час обшуку останніх, не можуть бути перевірені судом касаційної інстанції, в силу наданих статтею 398 КПК України повноважень.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що вирок суду відповідає вимогам статті 323 КПК України, а його висновки про відсутність в діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 складу злочинів, передбачених частиною 2 статті 201 і частиною 2 статті 212 КК України, та про недоведеність їх участі у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 358 КК України, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, то суди першої та апеляційної інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення про невинуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у інкримінованих їм органом досудового слідства злочинах.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 перебували у довгостроковому відрядженні за кордоном як працівники дипломатичної служби, в період якого придбали транспортні засоби Mercedes-Benz S500 та Mercedes-Benz S500 4 Matis, оскільки були обізнаними в тому, що вони звільняються від оподаткування на товари при ввезенні їх на митну територію України (т.1 а.с.152, 153, 180, 181; т.2 а.с. 44, 52, 197, т.3 а.с. 160).

На перевезення зазначених транспортних засобів вони уповноважили виправданих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 шляхом надання відповідних доручень (т.3 а.с.37, 54).

На виконання наданих повноважень, ОСОБА_1, отримавши від ОСОБА_7 і ОСОБА_4 пакет документів, необхідних під час митного оформлення транспортних засобів, переправив їх ОСОБА_2 до ФРН. Отримавши пакет документів, ОСОБА_2, не виходячи за рамки наданих йому повноважень, доправив автомобілі до зони митного контролю для їх оформлення і передачі ОСОБА_1, який їх прийняв для реєстрації у державних органах на території України та передачі власникам.

Після проведення реєстрації транспортних засобів в державних органах України ОСОБА_1, на вимогу ОСОБА_5 і ОСОБА_4, зберігав їх до подальшого продажу.

Потім вказані автомобілі були переоформлені на ОСОБА_8 та ОСОБА_9

На такі обставини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вказували в ході судового слідства, що підтвердженні показаннями власників автомобілів ОСОБА_5 і ОСОБА_10, свідком ОСОБА_11, які під час досудового і судового слідства зазначали про передачу ними необхідних документів на оформлення придбаних ними автомобілів, свідком ОСОБА_12, що познайомив їх з ОСОБА_1, а також працівниками митної служби, які провели митне оформлення вказаних автомобілів, не виявивши будь-яких порушень закону.

Таким чином, право працівників дипломатичної служби на звільнення від сплати митних платежів, які надали доручення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на транспортування, придбаних ними, автомобілів узгоджується з пунктом 13 частини 1 статті 8 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України», діючого на час інкримінованих останнім злочинів, а тому не є кримінально караними та не можуть ставитися їм в вину.

Твердження прокурора про те, що суд не зазначив показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо обставин переоформлення транспортних засобів на їх ім'я та не надав оцінки телефонним розмовам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з названими свідками, то вони є необґрунтованими, з огляду на обсяг пред'явленого їм обвинувачення та правового значення для правильного висновку суду про виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають.

Що стосується доводів прокурора щодо помилкових висновків суду про відсутність в діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 212 КК України, посилаючись на те, що разом зі статтею 201 КК України вони утворюють ідеальну сукупність злочинів, то вони є необґрунтованими, оскільки вони діяли на підставі доручень і не є суб'єктами цього злочину. При цьому, висновки суду по даним обставинам прокурором в ході апеляційного розгляду справи не оспорювалися.

Крім того, як вбачається з протоколу судового засідання суду першої інстанції, зауваження на який учасниками процесу з приводу допущеної неправильності або неповноти протоколу не подавалися, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в судових дебатах вказував на те, що провадження у справі за частиною 2 статті 201 КК України необхідно закрити, у зв'язку з декриміналізацією, а за частиною 2 статті 212 КК України - виправдати за відсутністю в діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 складу злочину (т.8 а.с.95 зворот).

За таких обставин, суд обґрунтовано дійшов висновку, що органом досудового слідства не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 за підробленими документами перемістили через митний кордон транспортні засоби, ухилившись від сплати податку, що призвело до ненадходження до державного бюджету коштів у великих розмірах.

Неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б перешкодили судам постановити законні та справедливі судові рішення, як про це вказує у касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, у справі не встановлено.

Вирок суду відповідає вимогам статті 334 КПК України, є законним та обґрунтованим, оскільки містить формулювання обвинувачення, яке пред'являлося ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і визнане судом недоведеним із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.

На виконання вимог статті 377 КПК України суд апеляційної інстанції зазначив підстави, через які апеляцію прокурора визнав необґрунтованою.

Відтак, касаційна скарга прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

вирок Сумського районного суду Сумської області від 16 березня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2012 року щодо виправданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.