Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів: Литвинова О.М., Кульбаби В.М.,

з участю прокурора Вергізової Л.А.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 16 січня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2012 року.

Вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 16 січня 2012 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк три роки.

Покладено на нього передбачені ст. 76 КК України обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації та повідомляти про зміну місця проживання, роботи кримінально-виконавчу інспекцію.

Постановлено стягнути із засудженого на відшкодування потерпілому 99531 грн 58 коп та 30000 грн, відповідно, матеріальної та моральної шкоди.

Питання щодо речових доказів та судових витрат вирішено відповідно до закону.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2012 року апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду 21 вересня 2003 року біля 04 години ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння керував автомобілем «ИЖ-412», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, по автомобільній дорозі із с. Сенькове в напрямку с. Лісна Стінка Куп'янського району Харківської області.

Порушуючи правила безпеки руху, не вибрав безпечну швидкість з урахуванням дорожньої обстановки та стану транспортного засобу, внаслідок чого втратив контроль над автомобілем, виїхав на узбіччя та допустив перекидання автомобіля.

У результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми шийного відділу хребта, закритого ускладненого перелому шийних сегментів хребта із зміщенням, інші ушкодження, які призвели до порушення функції тазових органів та які за критерієм небезпеки для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Стверджує, що засудженого ОСОБА_1 необґрунтовано звільнено від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що суд, врахувавши лише окремі дані про особу засудженого, не зважив повною мірою на тяжкість та обставини вчинення злочину.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи прокурора про визнання призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України таким, що не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, слід визнати обґрунтованими.

Висновок суду про звільнення засудженого від покарання з випробуванням не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання винному належить врахувати не лише окремі дані про особу засудженого, на які суд послався у вироку, а й ступінь тяжкості вчиненого злочину та конкретні обставини справи.

За матеріалами справи засудженим скоєно тяжкий злочин, що призвів до реального погіршення здоров'я потерпілого.

Не спростовані доводи прокурора, що судом не враховано негативні дані особи ОСОБА_1, який не працює, скоїв злочин за обставини, що обтяжує його вину - в стані алкогольного сп'яніння, заподіяні збитки не відшкодував.

Наведене підтверджує порушення судами вимог ст. 372 КПК України, оскільки призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, є явно несправедливим в силу його м'якості.

Окрім того, на порушення вимог ч. 7 ст. 374 КПК України місцевий суд не виконав вказівку апеляційного суду при скасуванні вироку, які для нього є обов'язковими.

Апеляційний суд при новому апеляційному розгляді справи на порушення вимог ст. 377 КПК України не звернув увагу на зазначене.

У цьому зв'язку відповідно до вимог п. 3 ч.1 ст. 398 КПК України вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, який належить провести відповідно до вимог ст. 400 КПК України.

У разі встановлення судом тих же фактичних обставин скоєння злочину, призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України належить визнати таким, що не відповідає вимогам закону в силу його м'якості.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 16 січня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.